Припинення громадянства України внаслідок його втрати через активні дії повнолітньої людини, спрямовані на набуття громадянства іншої держави, не є позбавленням громадянства України.

Особа оскаржила у Верховному Суді як суді першої інстанції Указ Президента України «Про припинення громадянства» у частині втрати позивачем громадянства України.

Велика Палата ВС зауважила, що в адміністративних справах обов’язок щодо доказування правомірності рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, однак слід враховувати і вимоги ч. 1 ст. 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. У зв’язку із цим з урахуванням вимоги таких принципів адміністративного судочинства, як змагальність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі, позивачеві було надано можливість обґрунтовано заперечити проти доводів та доказів відповідача і запропоновано надати свої докази та довести їх переконливість перед судом, зокрема, у частині припинення громадянства Ізраїлю на дату прийняття оскаржуваного Указу. Позивач таких доказів не надав, тоді як відповідач свій обов’язок доказування правомірності оскаржуваного Указу належно виконав.

Факти та обставини, які стосуються припинення громадянства Ізраїлю, з огляду на доводи позивача, мали б бути відомими саме йому як особі, щодо якої такі існували чи існують та його стосувались чи стосуються. Обов’язок доказування факту припинення громадянства Ізраїлю (тобто спростування доводів відповідача про правомірність його Указу) лежав виключно на позивачеві. Але він цього обов’язку не виконав, вказала ВП ВС.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив у задоволенні позову. Позивач оскаржив це рішення до Великої Палати ВС. За результатами розгляду справи ВП ВС апеляційну скаргу залишила без задоволення, а рішення КАС ВС — без змін.

Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/166/21.