Співпраця з центром зайнятості
Угода сторін і розірвання трудового договору з ініціативи працівника п.п. 1, 4 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі − КЗпП) визначаються окремими підставами припинення трудового договору. У п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 зазначається, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).
Угода сторін як підстава розірвання трудового договору широко застосовується при достроковому припиненні строкового трудового договору, оскільки право працівника на розірвання такого трудового договору виникає виключно за умов, передбачених статтею 39 КЗпП. Крім того, у випадку звільнення на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП у працівника не виникає обов’язку щодо письмового попередження власника або уповноваженого ним органу за два тижні до дати звільнення, тому іноді сторони вважають за доцільне обґрунтувати припинення трудових відносин саме п. 1 ст. 36 КЗпП, хоча власник може погодитись на звільнення й до закінчення двотижневого строку. У такому разі не вбачається суттєва практична необхідність розірвання трудового договору за згодою сторін.
Проте, незважаючи на поширене застосування п. 4 ст. 36 КЗпП (розірвання трудового договору з ініціативи працівника), раціонально обирати підставу для звільнення враховуючи обставини конкретної ситуації, оскільки мова йде про різні самостійні підстави розірвання трудового договору, що передбачають різний порядок документального оформлення та можуть потягнути за собою суттєво відмінні юридичні наслідки як для роботодавця так і для працівника.
Щодо аналізу наведеного прикладу в розрізі реєстрації та ведення обліку осіб, які шукають роботу, територіальним органом Державної служби зайнятості варто зазначити наступне.
Відповідно до ст. 43 Закон України «Про зайнятість населення» № 5067-VI від 05.07.2012 статусу безробітного може набути: 1) особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи; 2) інвалід, який не досяг встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам»; 3) особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників. Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.
Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.
Як зазначено в п. 7 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженому Постановою КМ № 198 від 20.03.2013, підставами для відмови в наданні статусу безробітного є: 1) відсутність на дату звернення до територіального органу документів, зазначених у пунктах 3 і 4 цього Порядку; 2) встановлення факту зайнятості особи, у тому числі отримання повідомлення роботодавця про працевлаштування особи; 3) подання заяви про надання статусу безробітного особою, яка не зазначена у частині першій статті 43 Закону України «Про зайнятість населення»; 4) письмова відмова особи від пропозиції підходящої роботи; 5) невідвідування роботодавця та неподання в установлений строк без поважних причин особою письмової відповіді роботодавця про відмову у працевлаштуванні відповідно до виданого територіальним органом направлення на працевлаштування; 6) неповернення особою коштів, отриманих за період попередньої реєстрації, що припинена на підставі абзаців дев’ятнадцятого — двадцять першого пп. 1 п. 37 цього Порядку.
Територіальний орган веде облік осіб, які шукають роботу, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи перебування за умови пред’явлення реєстраційного номера облікової картки платника податків та: громадянами України − паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу, чи документа, який має такі обов’язкові реквізити, як прізвище, ім’я, по батькові, фотокартку, а також підпис відповідальної посадової особи, печатку або штамп установи, яка видала документ, дату видачі; іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають в Україні, визнані в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, яким надано в Україні притулок чи тимчасовий захист, а також ті, що одержали дозвіл на імміграцію, − посвідки на постійне проживання або посвідчення біженця або особи, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист (п. 32 цього ж Порядку).
Отже, законодавство України не ставить взяття на облік в службі зайнятості й надання статусу безробітного в залежність від підстави того, звільнено працівника за згодою сторін або за власним бажанням та не обмежує права працівників, що звільнені з посади, на яку їх направлено центром зайнятості.
У обох випадках право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування (ч. 1 ст. 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» № 1533-III від 02.03.2000).
Разом з тим ч. 3 ст. 23 цього ж Закону передбачено, що виплата допомоги по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, починається з 91-го календарного дня. Нагадаємо, що це положення поширювалось і на осіб звільнених за угодою сторін, проте в цій частині було визнано неконституційними згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2009 р. N 9-рп/2009. Отже, таким особам виплачується допомога за загальним правилом, закріпленим у ч. 3 ст. 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» № 1533-III від 02.03.2000, а саме − з восьмого дня після їх реєстрації в установленому порядку в державній службі зайнятості. Необхідно підкреслити, що є і «спільні» для обох підстав звільнення обмеження. Так загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю, встановлена ч. 4 цієї ж статті, не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону, − 180 календарних днів. Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 31 цього ж Закону тривалість виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації скорочується на строк до 90 календарних днів у разі звільнення з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин або за угодою сторін (на 90 календарних днів), тобто тривалість виплати допомоги по безробіттю особам, звільненим на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП обмежується 270 календарними днями.
Враховуючи зазначене вище, можна зробити висновок, що обставини, які передували працевлаштуванню, зокрема, факт направлення працівника на роботу центром зайнятості, не перешкоджають його повторному постановленню на облік в разі звільнення. Проте, розмір та тривалість допомоги по безробіттю перебувають в залежності від підстав зняття з обліку в службі зайнятості, страхового стажу, строку отримання виплат та підстав звільнення. Так в силу ч. 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» № 1533-III від 02.03.2000 застраховані особи звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених пп. 3 (систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення) 4 (прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин), 7 (появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння; ) і 8 (вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу) ст.40 КЗпП, мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі. На період на період з 01.01.2012 по 30.11.2013 такий мінімальний розмір виплати становить 544 гривні (пп. 1.1. п. 1 Постанови Фонду соцстраху по безробіттю від 12.04.2012 № 327). У цьому ж випадку тривалість виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації скорочується на 90 календарних днів ( п. 2 ч. 5 ст. 31 Закону № 1533-III). Тому варто ставитися до роботи і дисципліни праці відповідально.
Назад