НЕВИКОНАННЯ РІШЕННЯ СУДУ, ЯКЕ НАБРАЛО ЗАКОННОЇ СИЛИ, СВІДЧИТЬ ПРО НЕПОВНОТУ ВИКОНАВЧИХ ДІЙ: ВС

Суть справи: за скаргою заявника місцевий суд, із рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, визнав неправомірною постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу та скасував її, водночас відмовив у задоволенні вимоги про визнання бездіяльності державного виконавця неправомірною.

Суд першої інстанції вказав, що заявник не зазначив, яка саме бездіяльність є неправомірною та про усунення яких порушень йде мова у скарзі.

Колегія суддів Цивільного суду ВС з цим висновком не погодилась й визнала бездіяльність державного виконавця неправомірною з огляду на таке.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов’язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, регламентовано у ст. 63 Закону «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 цієї статті за такими рішеннями виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 вказаного Закону (10 робочих днів після відкриття виконавчого провадження), перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Згідно із ч. 4 цієї статті виконавець під час виконання такого рішення доводить до відома боржника резолютивну частину рішення, про що складає відповідний акт, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Статтею 18 Закону «Про виконавче провадження» на державного виконавця покладено обов’язок вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Оскільки боржник самостійно не виконував рішень суду, а державний виконавець не вчиняв усіх необхідних виконавчих дій протягом двох років (до повернення виконавчого документа), суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що державним виконавцем під час вчинення виконавчих дій не допущено порушень, викладених у частинах 1, 4 ст. 63 Закону «Про виконавче провадження».

Належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дій, що є недопустимим з огляду на положення ст. 129-1 Конституції щодо обов’язковості судових рішень.

Постанова ВС у справі № 619/562/18 від 20.01.2020.