Рубрика: публикации

Согласно с положениями ст. 313 ГКУ физическое лицо до 16 лет имеет право на выезд за границу исключительно по согласию родителей (усыновителей), попечителей, в их сопровождении или в сопровождении уполномоченных ими лиц.

Для пересечения границы лицами до 16 лет необходимо оформить следующие документы:

проездной документ ребенка;

виза (в случае необходимости);

нотариально заверенное согласие обоих родителей на временный выезд ребенка за границу в сопровождении третьего лица;

заявление от родителей (усыновителей) с указанием данных ребенка и контактной информацией провожающей и встречающей сторон.

Оформление паспорта/проездного документа осуществляется в районном ОВИРе по месту жительства на основании заявления родителей, а в случае, когда родители не находятся в браке между собой — того из них, с кем проживает ребенок, подлинность подписи которых засвидетельствована нотариально. При наличии возражения одного из родителей документ может быть оформлен только на основании решения суда. Проездной документ оформляется сроком на три года или до достижения ребенком 18 лет.

Выезд из Украины граждан, не достигших 16 лет без сопровождения родителей, осуществляется только при наличии нотариально удостоверенного согласия обоих родителей с указанием государства следования и часового промежутка пребывания в нем. Уполномочить сопровождать ребенка родители могут дееспособное совершеннолетнее лицо, нотариус при этом запросит паспорта родителей и свидетельство о рождении ребенка. При использовании услуги «Сопровождение» в качестве сопровождающего лица указывается представитель соответствующей авиакомпании.

В возрасте 16-18 лет может выезжать за границу самостоятельно – достаточно наличия только проездного документа.

В пределах законодательства авиакомпании могут самостоятельно ставить условия предоставления услуги «Сопровождение», например, согласно общему правилу не допускается выезд за границу без сопровождения родителей, опекунов или доверенного лица детей до 5 лет, в большинстве компаний данная услуга является обязательной для детей в возрасте от 5 до 12 лет.

Родителям при оформлении билета или непосредственно перед началом регистрации рейса необходимо заполнить и подписать заявление, где указываются личные данные ребенка и контактная информация провожающей и встречающей сторон.

Упрощен порядок пересечения границ России (достаточно свидетельства о рождении) и Белоруссии (при наличии проездного документа или записи в паспорте одного из сопровождающих родителей).

Порядок выезда детей за границу регулируется в частности:

Законом Украины «О порядке выезда из Украины въезда в Украину граждан Украины» № 3857-XII от 21.01.1994 г.

Постановлением КМУ «О утверждении Правил пересечения государственной границы гражданами Украины » № 57 от 27.01.1995 г.

Постанова КМУ «О утверждении Правил оформления и выдачи паспорта гражданина Украины для выезда за границу и проездного документа ребенка, их временного задержания и исключения » № 231 от 31.03.1995

Евгения Гуйван

специально для делового портала «News.tochka.net»

Сучасне правове поле України містить ряд неузгоджених моментів щодо визначення правового режиму і співвідношення таких важливих в сфері підприємництва об’єктів як комерційна, службова таємниці ї ноу-хау, що є значною перешкодою у забезпеченні правової охорони добросовісної конкуренції між рівноправними суб’єктами господарювання в умовах ринкової економіки.

У статті 505 Цивільного кодексу, під комерційною таємницею розуміється „інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію”.

Згідно із ч. 1 ст. 36 Господарського кодексу України відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, які становлять комерційну таємницю та спосіб їх захисту визначаються суб’єктом господарювання відповідно до закону.

Не завжди в законодавстві проведене чітке розмежування службової і комерційної таємниць. Так, наприклад, цивільне законодавство Російської федерації установлює єдиний правовий режим для цих об’єктів.

Нормативно-правова база України, поняття й ознаки службової таємниці достатньою мірою не розкриває. У Наказі Міністерства транспорту та зв’язку України «Про затвердження Інструкції про проведення контрольних заходів фінансово-господарської діяльності підгалузей, об’єднань, підприємств, установ та організацій системи Міністерства транспорту та зв’язку України» [1] наводиться таке визначення службової таємниці — склад і обсяг відомостей, що є в розпорядженні конкретного підрозділу державного фінансового контролю або її посадової особи стосовно об’єктів контролю, контрольних, правоохоронних та інших державних органів, їх працівників, способів досягнення визначених законодавством завдань, що необхідні для якісного проведення контрольно-ревізійних дій, забезпечення відповідної їх раптовості та ефективності і які з цієї причини на певний період не підлягають зовнішньому чи внутрішньому розголошенню.

Таким чином, обов’язок нерозголошення службової таємниці покладено на компетентний державний орган, а особливість режиму комерційної таємниці полягає в тому, що забезпечення його відбувається виключно відповідним суб’єктом господарювання – власником комерційної таємниці

У словнику Ожегова [2] термін «службовий» розкривається як «віднесений до служіння, призначений для виконання обов’язків, а також – допоміжний, другорядний». Тобто термін «службовий» має на увазі вертикаль, засновану на підпорядкуванні, а не рівні стосунки між учасниками. Правова конструкція комерційної таємниці не містить посилань на будь-яку «підлеглість».

На нашу думку, правовідносини, об’єктом яких виступає службова таємниця є відмінними за своєю сутністю від правовідносин щодо комерційної таємниці, такі відносини можуть виникати в сфері державного управління, підтримання правопорядку, державної безпеки тощо, а цінність відомостей, що входять до складу комерційної таємниці, для окремого суб’єкта господарювання в підтриманні власної конкурентоспроможності шляхом забезпечення їх конфіденційності.

Питання розмежування ноу-хау і комерційної таємниці тривалий час залишається спірним в Україні і не вирішено остаточно до сьогоднішнього дня, такому стану речей сприяє відсутність достатньо розробленого понятійного апарату законодавства. На відміну від комерційної таємниці дефініція «ноу-хау» практично не розроблена.

Правова доктрина містить суперечливі визначення, відповідно до яких комерційна таємниця і ноу-хау ототожнюються, розмежовуються як різнорідні об’єкти, розглядаються відповідно як родове і видове поняття. Іноді визначення поняття «ноу-хау» взагалі вважають непотрібним.

У листі міністерства освіти України «Щодо «ноу-хау» у статутному фонді товариства» «відносини, що виникають у зв’язку з набуттям і здійсненням права на «ноу-хау» не регулюються законодавством України» [3]. Проте поняття «ноу-хау» можна віднайти в багатьох нормативно-правових актах України: Законах „Про інвестиційну діяльність” „Про режим іноземного інвестування”. „Про оподаткування доходів підприємств і організацій”, „Про охорону прав на сорти рослин”, „Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій”, „Про оподаткування прибутку підприємств”, Наказ фонду Державного майна України від 19.05.2004 року № 969 та ін. Спираючись на аналіз положень чинного законодавства можна дійти висновку про схожість правових конструкцій комерційної таємниці та ноу-хау за такими спільними ознаками як комерційна цінність відомостей; тотожність сфер використання (промисловість, виробництво, технології тощо); встановлення правового режиму правомочним суб’єктом самостійно, без посередництва спеціально уповноважених органів; можливість практичного застосування; збереження секретності відомостей власником іншою уповноваженою на здійснення контролю особу.

Виконавчим комітетом Міжнародної асоціації з охорони промислової власності, визначено, що ноу-хау складається з таких технічних, комерційних, адміністративних, фінансових або іншого роду навичок та досвіду, які можуть дістати своє практичне застосування на фірмі окремого підприємця та в інших офіційних організаціях і установах.

Регламентом Комісії ЄС №772/2004 від 27 квітня 2004 щодо застосування частини третьої статті 81 Договору (про заснування Європейського Співтовариства) «ноу-хау» визначається як «сукупність незапатентованої практичної інформації, яка отримана завдяки досвіду та випробуванням та є: секретною, тобто не загальновідомою чи легкодоступною; істотною, тобто важливою та корисною для виробництва контрактної продукції; визначеною, тобто описаною у достатньо повний спосіб так, що можна підтвердити, що вона відповідає критеріям секретності та істотності» [4].

Отже, ноу-хау відрізняється ознакою конфіденційності, як і комерційна таємниця. Разом з тим, суб’єктом, віднесенні тієї чи іншої інформації до «ноу-хау» є прерогативою винахідника, що суперечить концепції права на комерційну таємницю.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» в ст. 1 під «ноу-хау» розуміє сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих [5].

Навички і досвід, знання є явищами суб’єктивними, а із змісту положень чинного законодавства випливає, що комерційна таємниця є інформацією, тобто визначеною ознаками об’єктивізму субстанцією, формально не пов’язаною із суб’єктивними якостями особи.

Власником комерційної таємниці може бути лише суб’єкт господарювання, а права на «ноу-хау» – як суб’єкт господарювання, так і фізична особа, що не має такого правового статусу.

В контексті співвідношення таких видів інформації як ноу-хау і комерційна таємниця можна виділити ряд відмінних ознак, серед яких: порушення прав на «ноу-хау», на відмінну від порушення прав на комерційну таємницю, наступає лише в межах цивільної юрисдикції;. зміст комерційної таємниці – об’єктивна інформація, «ноу-хау» може включати суб’єктивні характеристики (досвід, навички, знання); «ноу-хау» може існувати поза суб’єкта господарювання, комерційна таємниці – ні; повна або часткова конфіденційність (секретність) «ноу-хау» (в окремих випадках, відомості «ноу-хау» можуть ставати загальнодоступними), комерційна таємниця завжди секретна інформація; умови конфіденційності, щодо «ноу-хау» і комерційної таємниці встановлюються у різний спосіб.

Проект Закону «Про охорону прав на комерційну таємницю» містить така визначення: «ноу–хау ? непатентована практична інформація, що становить комерційну таємницю, отримана завдяки досвіду та випробуванням, та є: 1) секретною, тобто не загальновідомою чи легкодоступною; 2) істотною, тобто важливою та корисною для виробництва контрактної (виробленої із застосуванням ліцензованої технології) продукції, та 3) визначеною, тобто описаною в достатньому обсязі для того, щоб було можливо перевірити її на відповідність критеріям секретності та істотності» [6]. Вважаємо, що розкриття поняття «ноу-хау» в такий спосіб є недостатньо конкретизованим, це може призвести до ототожнення різних за своєю сутністю понять «комерційна таємниця» і «ноу-хау».

В спеціальному нормативно-правовому акті, варто врахувати всі особливості відмежування комерційної таємниці від «ноу-хау», а також можливість і порядок переходу одного правового режиму в інший. Так, пропонуємо офіційно встановити, що при переході виключних прав на «ноу-хау» до суб’єкта господарювання, починаючи із моменту із відображення у балансі, до такого об’єкта застосовується режим комерційної таємниці. Особливу увагу необхідно приділити визначенню правомочностей винахідника щодо «ноу-хау».

Отже, комерційна, службова таємниці та ноу-хау являються різними правовими конструкціями, щодо яких необхідно встановлювати самостійні і відмінні правові режими, шляхом розробки нових і узгодження в напрямку деталізації існуючих норм законодавства України.

Посилання::

1. Наказ Міністерства транспорту та зв’язку України „ Про затвердження Інструкції про проведення контрольних заходів фінансово-господарської діяльності підгалузей, об’єднань, підприємств, установ та організацій системи Міністерства транспорту та зв’язку України (Інструкція, п.2.21)” № 290 від 09.06.2005 ( Наказ скасовано на підставі Наказу Міністерства транспорту та зв’язку України № 275 від 28.03.2006).

http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1078.4745.0

2. Ожегов С.И. Толковый словарь русского языка / С.И. Ожегов. ? [24-е изд.]. ? М.: Русский язык, 1972. С.673.

3. Лист Міністерства освіти і науки України „Щодо „ноу-хау” у статутному фонді товариства” від 30.10.2002 № 16-07/3483

http://zakon.nau.ua/doc/?code=v3483290-02

4. Official Journal L 123, 27.4.2004, p. 11. Набув чинності 1 травня 2004 року та замінив Регламент №240/96.

http://europa.eu/legislation_summaries/competition/firms/l26108_en.htm

5. Закон України „Про інвестиційну діяльність” № 1560-XII від 18 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991 р. – № 47. – ст. 646

6. Проект Закону „Про охорону прав на комерційну таємницю” від. 28.11.2008.

http://www.sdip.gov.ua/ua/normative_acts.html

юрист Симбирская Є. В.

Женщины, зарегистрированные как субъекты предпринимательской деятельности, имеют право на помощь в связи с беременностью и родами согласно Законов Украины «О государственной помощи семьям с детьми» и «О общеобязательном государственном социальном страховании в связи с временной потерей работоспособности и расходами, предопределенными захоронением». Законом Украины «О общеобязательном государственном социальном страховании в связи с временной потерей работоспособности и расходами, предопределенными захоронением» предусмотрено, что лица, которые обеспечивают себя работой самостоятельно, среди которых и физические лица-предприниматели, имеют право на материальное обеспечение и социальные услуги при условии уплаты страховых взносов в Фонд социального страхования из временной потери работоспособности в соответствии с действующим законодательством.

Следует отметить, что, физическое лицо — предприниматель, являющееся плательщиком единого налога, будет иметь право на материальное обеспечение за счет средств Фонда за страховыми случаями, которые наступили из 01.01.2011 г. лишь в случае уплаты единственного взноса (в том числе отчислений на общеобязательное государственное социальное страхование в связи с временной потерей работоспособности) и с момента заключения договора о добровольном участии в системе общеобязательного государственного социального страхования. В случае подачи заявления органам Пенсионного фонда и заключения договора о добровольном участии сума помощи в связи с беременностью и родами существенно увеличится сравнительно той, которая предполагается к выплате не застрахованным лицам.

Закон Украины «О государственной помощи семьям с детьми» предусматривает право на государственную помощь женщин, зарегистрированных как субъекты предпринимательской деятельности, которые не застрахованы в системе общеобязательного государственного социального страхования. В этом случае основанием для назначения соответствующей помощи являются: справка установленного образца, выданная лечебно-профилактическим заведением; заявление матери, которая складывается за формой, утвержденной Минтруда; справка Пенсионного фонда Украины о том, что женщина, которая является физическим лицом — предпринимателем, находится (не находится) на учете в органах Пенсионного фонда Украины и не принимает участие на добровольных началах в общеобязательному государственному социальному страхованию. В таком случае женщина будет иметь право на помощь в размере 25 процентов размера прожиточного минимума, установленного законом для работоспособного лица, в расчете на месяц.

Решение о назначении помощи по беременности и родам, определение сумм выплат добровольно застрахованному лицу отнесено к компетенции рабочего органа Фонда социального страхования по временной утрате работоспособности по месту учета физического лица предпринимателя. Для получение помощи необходимо предоставить: заявление, копии паспорта, идентификационного кода, договора о добровольном участии, свидетельства о государственной регистрации физического лица – предпринимателя или выписки из Единого государственного реестра, листа нетрудоспособности, могут потребоваться также справка из налоговойоб уплате единого взноса, уведомление из Пенсионного фонда о постановке на учет физического лица – предпринимателя, свидетельство об общеобязательном государственном социальном страховании

Документы для назначения помощи по беременности и родах рассматриваются не позже десяти дней с дня их поступления. Выплата материального обеспечения добровольно застрахованным лицам осуществляется рабочими органами Фонда через учреждения банка в безналичном порядке на счета, указанные добровольно застрахованными лицами при обращении.

Сообщение о отказе в назначении помощи с указанием причин отказа и порядка обжалования выдается или посылается заявителю не позже пяти дней после вынесения соответствующего решения. Материальное обеспечение, предусмотренное Законом, выплачивается в случае, если обращение за его назначением поступило не позже двенадцати календарных месяцев с дня окончания отпуска в связи с беременностью и родами.

Помощь в связи с беременностью и родами назначается только в случае обращения за ней не позже чем через шесть месяцев с дня окончания отпуска в связи с беременностью и родами, и выплачивается женщинам за весь период отпуска, длительность которого составляет 70 календарных дней к родам и 56 календарных дней после родов.

Данный вид социальной выплаты не включаются в состав общего месячного или годового облагаемого налогом дохода плательщика налога согласно пп. 4.3.1 п. 4.3 в. 4 Закона Украины «О налоге из доходов физических лиц» от 22 мая 2003 года N 889-IV следовательно не облагается НДФЛ.

Женщина не имеет права на выплату помощи в случае не уплаты единого социального взноса согласно договора о добровольном участии в системе общеобязательного государственного социального страхования. Тем не менее, следует помнить, что в Законе не отмечено времени, когда должна быть проведенная уплата страховых взносов, а условием получения права на материальное обеспечение и социальные услуги является сам факт их уплаты, соответственно, посылание на то, что наступление страхового случая и получение больничного листа произошло после уплаты единого социального взноса с целью отказа от предоставления выплаты будет является неправомерным.

Если в случае приобретения права на помощь по беременности и родам, наявности всех необходимых документов, заключенного договора добровольного страхования при условии проведения всех необходимых отчислений от районного управления труда и социальной защиты населения получен отказ на предоставление помощи у женщины предпринимателя есть все законные основания защитить свои права путем подачи жалобы в вышестоящий орган государственной власти и обжалования неправомерного решения государственного органа в суде в порядке административного производства. Исковое заявление с дополнениями подтверждающими правомочность среди которых лист нетрудоспособности, договор о добровольном участии в системе общеобязательного государственного социального страхования, платежные документы подтверждающие отчисление взносов необходисмо подавать в местный административный суд по месту регистрации.

Младший юрист Гуйван Е. В.

В соответствии с Законом Украины «Об общеобязательном государственном пенсионном страховании»пенсия по инвалидности, в зависимости от группы инвалидности, назначается в таких размерах: инвалидам I группы — 100 процентов пенсии по возрасту; инвалидам II группы — 90 процентов пенсии по возрасту; инвалидам III группы — 50 процентов пенсии по возрасту. Размер пенсии по возрасту определяется по формуле: П = Зп х Кс, где П – размер пенсии; Зп – заработная плата застрахованного лица, с учетом средней заработной платы за год, предшествующий обращению за пенсией в среднем по Украине, Кс – коэффициент страхового стажа. Пенсия начисляется в зависимости от группы инвалидности, при обязательном условии наличия страхового стажа на время наступления инвалидности или на день обращения за пенсией.

Обязательный страховой стаж определен в зависимости от возраста и групп инвалидности статьей 33 указанного Закона, например, для 1 группы до 25 лет – 1 год, для II и III групп в возрасте от 56 до 59 лет — 14 лет страхового стажа. При наличии страхового стажа неработающих инвалидов II и III групп (у мужчин 25, а у женщин 20 лет) по их выбору пенсия по инвалидности также начисляется в размере пенсии по возрасту. При расчете пенсии по инвалидности в размере пенсии по возрасту период с дня установления инвалидности до дня достижения пенсионного возраста не учитывается, при другом варианте расчета по которому определяется пенсия по инвалидности данный период учитывается (исходя из показателей трудового стажа и периода инвалидности пенсионный фонд должен избирать наиболее выгодный для пенсионера вариант).

Кроме того, согласно Закону Украины «О государственной социальной помощи лицам, не имеющим права на пенсию, и инвалидам» инвалиды, не получающие пенсию, имеют право на государственную социальную помощь, размер которой составляет: инвалидам І группы 100 % прожиточного минимума ІІ группы 80 % прожиточного минимума ІІІ группы 60 % прожиточного минимума. Напомним, что с 01.01.2012 года прожиточный минимум установлен в 1017 гривен.

Инвалидам I группы, одиноким инвалидам II группы, которые нуждаются в постоянном постороннем уходе или достигли пенсионного возраста, одиноким инвалидам III группы, которые достигли пенсионного возраста, выплачивается надбавка на уход в размере 50 гривен, такая выплата начисляется непосредственно пенсионным фондом.

Инвалиды I группы, которые получают надбавку к пенсии на уход, по их желанию могут заменить данную выплату государственной социальной помощью на уход.

Государственная социальная помощь на уход может быть назначена малообеспеченным инвалидам I группы, которые получают пенсию по возрасту или за выслугу лет или по инвалидности. К малообеспеченным инвалидам I группы, которые имеют право на государственную социальную помощь на уход, относятся лица, среднемесячный совокупный доход которых за последние шесть календарных месяцев или два квартала, предшествующих месяцу обращения за назначением помощи, не превышает прожиточный минимум, определенный для лиц, потерявших работоспособность.

Государственная социальная помощь на уход устанавливается в размере 15 процентов прожиточного минимума для лиц, которые утратили работоспособность. Данная помощь назначается органами труда и социальной защиты населения. Помощь выплачивается ежемесячно и не зависит от других видов доходов.

Для назначения социальной помощи подаются такие документы: заявление по форме, утвержденной приказом Минтруда, паспорт, идентификационный код, трудовая книжка; декларация о доходах и имуществе (заполняется на основании справок о доходах каждого члена семьи) за последние шесть календарных месяцев или два квартала, предшествующие месяцу обращения за назначением помощи; копия решения об установлении опеки (в случае признания лица недееспособным); копия удостоверения беженца или временного вида на постоянное жительство; справка о составе семьи, выданная уполномоченным органом за местом постоянного жительства, в том числе органом местного самоуправления; заключение врачебно-консультативной комиссии.

 

Юрист ЮФ «САБИКОМ»

Гуйван Евгения

Не будем отрицать, что принятие Закона «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно гуманизации ответственности за правонарушения в сфере хозяйственной деятельности», который вступит в силу уже 18.01.2011 г. в целом есть значительным реформаторским шагом законодателя, мотивированным целью достижения значимого социального эффекта. Общеизвестно, что тенденции гуманизации права являются признаком развития государства, своеобразной эволюцией правового поля.

Однако, особенности изложения норм закона, ставят под сомнение однозначность достижения позитивного социального эффекта в пределах Украины. Не вдаваясь в подробности дискуссий, проводимых представителями юридической и политической сфер относительно целесообразности и конституционности новаций, обоснованности декриминализации преступлений и гуманизации уголовной ответственности рассматриваемого документа, попробуем проанализировать нормы, касающиеся уголовной ответственности за уклонение от уплаты налогов, сборов, обязательных платежей (ст. ст. 212, 212-1 УК).

Рассмотрим новации более подробно. Согласно положениям рассматриваемого Закона, абз. 2 ч. 1 ст. 212 изложен в редакции: «карается штрафом от одной тысячи до двух тысяч необлагаемых минимумов доходов граждан или лишением права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью сроком до трех лет»; действующая ранее санкция предусматривала: штраф от трехсот до пятисот необлагаемых минимумов доходов граждан или лишение права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью сроком до трех лет. Существенное увеличение сумм штрафов вряд ли можно рассматривать как проявление гуманизма по отношению к виновным и смягчением наказания. Новая редакция абз. 2 ч. 2 и абз. 2 ч. 3 ст. 212 предусматривает взаимозамену таких видов наказаний как исправительные работы, ограничение свободы и лишение свободы на штрафные санкции, существенно превышающие действующие. Так, наказание в виде штрафа от 2 тыс. до 3 тыс. НМДГ с лишением права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью сроком до трех лет заменит штраф от 500 до 2 000 НМДГ или исправительные работы сроком до двух лет, или ограничение свободы, сроком до пяти лет, с лишением права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью сроком до трех лет (абз. 2 ч. 2 ст. 212 УК). Наказание за деяния, предусмотренные абз. 1 ч. 3 ст. 212 УК, а именно: лишение свободы (наказание, связанное с ограничением передвижения – С. Е.) сроком от пяти до десяти летс лишением права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью сроком до трех лет (наказание, связанное с ограничением профессиональной деятельности – С. Е.) с конфискацией имущества (наказание имущественного характера – С. Е.) − будет заменено на наказание штрафом от пятнадцати тысяч до двадцати пяти тысяч необлагаемых минимумов доходов граждан (наказание имущественного характера как основное – С. Е.) с лишением права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью сроком до трех лет с конфискацией имущества (наказание имущественного характера как дополнительное – С. Е.).

На первый взгляд такие замены обоснованы − лицо, совершившее экономическое преступление, должно компенсировать экономический ущерб государству, но возможно ли отождествлять цели уголовного наказания в виде лишения свободы и штрафа? Согласно общепринятым положениям юридической науки, чем тяжелее преступление, тем более общественно опасным оно является, тем строже наказание.

Наказание несет в себе не только карательную функцию, но и целью своей имеет исправление виновных, а также предотвращение совершения новых преступлений, как осужденных, так и другими лицами.

Уголовно-правовой наукой о пределах уголовной ответственности штраф определяется как наименее суровый вид наказания в системе наказаний, предусмотренный как альтернативное наказание за совершения преступлений небольшой и средней тяжести. Конфискация же устанавливается за тяжкие и особенно тяжкие корыстные преступления.

В определении видов преступлений (ст. 12 УК), согласно рассматриваемому Закону, преступление, предусмотренное ч. 3 ст. 212 УК является тяжелым. «Тяжелым преступлением является преступление, за которое предусмотрено основное наказание в виде штрафа в размере не больше двадцати пяти тысяч необлагаемых минимумов доходов граждан или лишения свободы на срок не больше десяти лет». Обратим внимание, что в данном случае, несмотря на замену видов наказания, санкция в виде конфискации имущества остается, то есть одновременно применяются штраф как основное наказание и конфискация как дополнительное, относящиеся к одной группе наказаний имущественного характера. Таким образом, алогично совмещать способы достижения компенсационной цели санкции, поскольку возмещение ущерба бюджету осуществляется за счет имущества виновного, которое включает и денежные средства.

Предоставление возможности виновному в оперативном порядке «откупиться» и тем самым избежать более тяжкого наказания никаким образом не предотвращает совершения аналогичных преступлений в дальнейшем.

Основываясь на логике авторов Закона, можно прийти к выводу, что лицо, ранее судимое за уклонение от уплаты налогов или причинившее своими деяниями не поступление денежных средств в государственный бюджет в особенно крупных размерах при условии своевременной оплаты штрафных санкций не несет прямой угрозы для общества и не подлежит изоляции, в отличие от лица, неоплатившего штраф.

В подтверждение нашей позиции, обратимся к новой редакции ст. 53 УК: «За совершение преступления, за которое предусмотрено основное наказание в виде штрафа свыше трех тысяч необлагаемых минимумов доходов граждан, размер штрафа, который назначается судом, не может быть меньше размера имущественного вреда, нанесенного преступлением, или полученного в результате совершения преступления дохода, независимо от предельного размера штрафа, предусмотренного санкцией статьи (санкцией части статьи) Особенной части этого Кодекса.

Очевидно, что исходя из характера налоговых преступлений, точно и объективно установить размер имущественного вреда и полученного в результате его совершения доход достаточно тяжело, если и вообще возможно, в любом случае, согласно новациям такой доход во избежание виновным лишения свободы должен быть не меньше сумм штрафных санкций. Что в противном случае? Обратимся к тексту Закона: «В случае неуплаты штрафа в размере не больше трех тысяч необлагаемых минимумов доходов граждан и отсутствия оснований для рассрочки его выплаты суд заменяет неуплаченную сумму штрафа наказанием в виде общественных работ из расчета один час общественных работ за один установленный законодательством необлагаемый минимум доходов граждан или исправительными работами из расчета один месяц исправительных работ за двадцать установленных законодательством необлагаемых минимумов доходов граждан, но на срок не больше двух лет. В случае неуплаты штрафа в размере свыше трех тысяч необлагаемых минимумов доходов граждан, назначенного как основное наказание, и отсутствию оснований для рассрочки его выплаты, суд заменяет неуплаченную сумму штрафа наказанием в виде лишения свободы из расчета один день лишения свободы за восемь необлагаемых минимумов доходов граждан в таких пределах: 1) от одного до пяти лет лишения свободы − в случае назначения штрафа за совершение преступления средней тяжести;   2) от пяти до десяти лет лишение свободы − в случае назначения штрафа за совершение тяжелого преступления;   3) от десяти до двенадцати лет лишение свободы − в случае назначения штрафа за совершение особенно тяжелого преступления.   Если во время расчета срока лишения свободы этот срок составляет больше установленных этой частью статьи пределов, суд заменяет наказание в виде штрафа наказанием в виде лишения свободы на максимальный срок, предусмотренный для преступления соответствующей тяжести этой частью статьи»;

Таким образом, прямой эквивалентной формой свободы передвижения и общения являются денежные средства.

По нашему мнению, возвращение к долговому рабству (лишение свободы до момента уплаты долга) и круговой поруки, когда ответственность за деяние одного несут другие члены группы (подразумевается, что штраф придется оплачивать за счет, например, членов семьи осужденного) не соответствует современным гуманистическим принципам цивилизованных стран, да и понятию криминальной ответственности в целом.

Алогичной, по нашему мнению, является и позиция законодателя в отношении полной декриминализации определенной группы преступлений в сфере хозяйственной деятельности, в частности, предусмотренных статьями 202, 203, 207, 208, 214, 215, 217, 218, 220, 221, 223, 225, 226, 228, 234, 235 УК, среди которых занятие запрещенными видами хозяйственной деятельности (ст. 203), и существенное смягчение наказаний за такие преступления как доведение до банкротства (ст. 219), и фиктивное предпринимательство (ст. 205), на основании которой можно заключить, что уровень общественного вреда от предусмотренного ст. 203 нарушения существенно ниже, чем уклонение от уплаты налогов (ст. 212).

Обратим внимание, что в объяснительной записке Советника Президента Украины – Руководителя Главного управления по вопросам судоустройства Администрации Президента Украины А. Портнова к проекту Закона Украины «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины (относительно гуманизации ответственности за правонарушение в сфере хозяйственной деятельности)» относительно характеристики законопроекта и его финансово-экономического обоснования сказано: «Европейский суд по правам человека в своих решениях неоднократно признавал эту особенность отечественного законодательства такой, которая не отвечает общепризнанным демократическим стандартам и принципу верховенства права…Принятие Закона будет способствовать повышению стандартов гуманизма относительно регуляции вопроса привлечения к ответственности за совершение правонарушений в сфере экономики и хозяйственной деятельности, а также обеспечит дополнительные поступления в Государственный бюджет Украины.

Напомним, что законодательство развитых стран (США, Италии, Германии, Японии и др.) за налоговые правонарушения, помимо штрафных санкций, предусматривает и более суровые виды наказаний.

В заключении не можем не отметить и положительные тенденции законодательной практики, которая, безусловно, в последствии предупредит распространение проявлений неблагоприятных социальных явлений, которые могут возникнуть вследствие применения к лицам, виновным в экономических преступлениях санкций в виде лишения свободы, но не смотря на прогрессивность нововведений в контексте смягчения ответственности за налоговые преступления закон требует дальнейшего усовершенствования в направлении приведение норм в соответствие духу права.

Все изложенное выше, по нашему мнению, свидетельствует о том, что внесение изменений в УК, предусмотренных Законом 4025-VI от 15.11.2011 р. маловероятно будет способствовать уменьшению количества уголовных дел, возбужденных в частности относительно руководителей юридических лиц за налоговые правонарушения; а также предупреждению негативных последствий в виде манипулирования своими полномочиями по передаче материалов для возбуждения уголовных дел, вызванных стремлением к повышению результативности работы в направлении пополнения государственного бюджета налоговыми органами, а также массового возбуждения уголовных дел по документально и нормативно неподтвержденным результатам налоговых проверок, обжалуемых налогоплательщиками.

Старший юрист

Е. Симбирская

Какую сумму (или процент от суммы) обязана компенсировать налоговая служба?

Согласно ст. 166 Налогового кодекса Украины плательщик налога имеет право включить в налоговую скидку на уменьшение облагаемого налогом дохода по результатам отчетного налогового года затраты, в числе которых сумма средств, оплаченных плательщиком налога в интересах учебных заведений для компенсации стоимости получения среднего профессионального или высшего образования такого плательщика налога и/или члена его семьи первой степени родства, который не получает заработной платы. Такая сумма не может превышать размер дохода, определенного в пп. 169.4.1 п. 169.4 ст.169 этого Кодекса, в расчете на каждое лицо, которое учится, за каждый полный или неполный месяц учебы в течение отчетного налогового года.

Таким образом, компенсируется не вся сумма понесенных на обучение расходов, а только сумма, ограниченная размером месячного прожиточного минимума определенная для работоспособного лица (по состоянию на 1 января отчетного года и откорректированного на коэффициент 1,4 по правилам, определенным для лиц, имеющим право на налоговую социальную льготу) за один полный или неполный месяц учебы.

Так налогоплательщику, который подаст в 2012 году налоговую декларацию (до 1 мая 2012 г.) и заявит о своем желании получить налоговую скидку, в такую налоговую скидку будут включены расходы в расчете на каждый месяц учебы в размере 1320 грн. (941 грн. х 1,4 = 1317 грн. 40 коп. округляем до 10 грн. = 1320 грн.).

Сумма, которая включаться в налоговую скидку, рассчитывается исходя из чистой базы налогообложения ? от базы налогообложения, которая уже рассчитана за вычетом суммы удержанного единого социального взноса, вычитаем сумму расходов, которую разрешено включить в налоговую скидку и исходя из определенной базы производится расчет суммы налога по ставке 15% (17%). Осуществляется сравнение расчетной годовой суммы налога с суммой налога, фактически удержанной за год. Формула расчетов: сумма фактически удержанного налога – (общий годовой налогооблагаемый доход – сумма налоговой скидки) * ставка налога = сумма компенсации налогового органа.

В случае, когда вследствие осуществленного перерасчета возникает переплата налога сумма, которая подлежит возвращению плательщику, зачисляется на его банковский счет в течение 60 календарных дней после поступления налоговой декларации.

2. Что необходимо для получения этой компенсации, куда нужно идти (в налоговую по месту регистрации или по месту жительства), какие документы необходимо подавать?

Необходимо обратиться в ГНИ по месту регистрации, для получения налоговой скидки в связи с обучением предоставляются следующие документы:

1. Копии паспорта и идентификационного кода;

2. Справка о доходах с места работы, в которой отдельной строкой обязательно указываются суммы удержанного и перечисленного налога в бюджет (НДФЛ) и единого социального взноса (ЕСВ).

3. Копия договора об обучении (контракта);

4. Копии квитанций об оплате обучения;

5. Заявление на получение налоговой скидки;

6. Декларация о доходах (заполняется в налоговой).

Если на налоговую скидку претендуют родители обучающегося лица дополнительно подается паспорт и идентификационный код студента или свидетельство о рождении ребенка.

Следует помнить, что родители могут воспользоваться налоговой скидкой в связи с обучением ребенка до достижения им 23-летнего возраста. Право на налоговую скидку возникает только по результатам отчетного налогового года и на последующие года не распространяется.

Елизавета Симбирская

для издания «Народный совет»

Ознайомившись з нормативно-правовою базою України, а саме з Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про автомобільний транспорт», Конвенцією про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Наказом Міністерства транспорту та зв’язку України «Про затвердження Положення про ліцензійну картку» від 12.08.10 р., статутом Асоціації міжнародних перевізників України щодо визначення можливості передачі автомобіля фізичної особи в оренду члену Асоціації міжнародних перевізників України, просимо взяти до уваги наступну інформацію:

Нормативне обґрунтування

Відповідно до ст. 761 Цивільного кодексу України, власник майна (в даному випадку автомобіля) має право передавати його в оренду іншим особам, як юридичним, так і фізичним.

Передача транспортного засобу його власником іншій особі проводиться на підставі договору оренди. Плата за користування переданим у користування автомобілем встановлюється договором за взаємною домовленістю наймодавця та наймача.

Основним документом, який дає змогу наймачеві здійснювати міжнародні перевезення на орендованому автомобілі (окрім договору оренди звичайно) є ліцензійна картка, порядок оформлення та отримання якої регламентується Наказом Міністерства транспорту і зв’язку «Про затвердження Положення про ліцензійну картку» від 12.08.2010 р.

Основні засади здійснення міжнародного перевезення регламентуються і нормами таких нормативних актів, як ЗУ «Про автомобільний транспорт». В цьому Законі звертається увага на правила користування власними та орендованими транспортними засобами.

Вирішення питання

Передача транспортного засобу в оренду здійснюється на підставі договору оренди. Основні вимоги до договору містить параграф 1 Глави 58 Цивільного кодексу України. Важливим в договорі оренди є визначення плати за користування. Якщо плата в договорі не вказана, вона визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення, що може викликати певні розбіжності між наймодавцем та наймачем при визначенні суми винагороди за користування автомобілем. Умови та порядок укладання договору оренди визначаються між Вами та членом Асоціації за взаємною згодою, але у відповідності до чинного законодавства. Після укладання договору наймач (член Асоціації) вносить плату безпосередньо на рахунок Асоціації у розмірі 1000$. Після цього автомобіль вноситься на облік АсМП У. Наймач для здійснення міжнародних перевезень отримує в Головній державній інспекції на автомобільному транспорті ліцензійну картку на орендований ним автомобіль, тобто бланк суворої звітності, до якої заносяться реєстраційні дані автомобільного транспорту. Ліцензійна картка оформляється на даний автомобіль, який допущено до надання послуг з міжнародного перевезення. В отриманні ліцензійної картки заявнику може бути відмовлено в разі невідповідності даного транспортного засобу технічним умовам, установленим Ліцензійними умовами або при невідповідності даних у документах, поданих заявником.

 

 

Отримання ліцензійної картки

Ліцензійна картка видається безкоштовно. Для її отримання потрібно заповнити бланк встановленого зразка, де обов’язково вказати:

• дані ліцензіата, тобто особи, яка здійснює міжнародні перевезення (наймач) – для юридичної особи: найменування,місцезнаходження, для фізичної – прізвище, імя та по батькові, місце проживання;
• дані про транспортний засіб;
• державний реєстраційний номер автомобіля, дату державної реєстрації транспортного засобу;
• марка та тип транспортного засобу;
• рік випуску т/з;
• цифрами вписати дату видачі ліцензійної картки та дату, до якої вона діє.

Кожна оформлена та видана ліцензійна картка реєструється в журналі обліку виданих ліцензійних карток.

Ліцензіат зобов’язаний надавати послуги з перевезення з використанням автотранспортного засобу, на який оформлено:

• відповідний реєстраційний документ, а у разі відсутності в автомобільному транспорті його власника, крім того,- свідоцтво про право спільної власності на такий автотранспортний засіб або реєстраційний чи інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право користування чи розпорядження таким автотранспортним засобом (ліцензійна картка);
• талон про проходження державного технічного огляду автотранспортного засобу;
• договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного автотранспортного засобу;
• Міжнародну страхову карту;

Міжнародні перевезення здійснюються водіями, які повинні відповідати наступним вимогам:

а) для транспортних засобів, у тому числі, залежно від обставин, причепів або напівпричепів, дозволена максимальна вага яких не перевищує 7,5 тонни – 18 років;

б) для інших транспортних засобів:

— 21 рік, або

— 18 років за умови, що відповідна особа має посвідчення або професійну освіту, яке визнане однією з договірних сторін і яке підтверджує закінчення нею курсів підготовки водіїв транспортних засобів, призначених для автомобільних перевезень вантажів .

Всі водії підлягають обов’язковому періодичному медичному огляду у відповідні терміни і повинні мати медичну довідку. Кожний водій підлягає обов’язковому страхуванню від нещасного випадку.

Якщо склад транспортних засобів включає більше одного причепа або напівпричепа, або склад транспортних засобів, призначений для перевезення вантажів, коли дозволена максимальна маса автопоїзду перевищує 20 т, з самого початку поїздки водія повинен супроводжувати інший водій, або його необхідно замінювати іншим водієм кожні 450 км, якщо відстань, яку необхідно проїхати між двома послідовними періодами щоденно від початку, перевищує 450 км.

Перевізник систематично перевіряє технічний стан колісних транспортних засобів (далі ктз), та складає графік такої перевірки.

Вимоги до конструкції та технічного стану ктз, технічного стану предметів спеціального обладнання залежно від призначення наведено в маркуванні колісного засобу, його складників, а також у Правилах Європейської економічної комісії ООН з поправками, що додаються до Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання і частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, Європейській угоді, що доповнює Конвенцію про дорожній рух; сертифікаті відповідності, документах з експлуатації та ремонту колісного транспортного засобу, затверджених його виробником, нормативних документах, зокрема технічних умовах; документах щодо переобладнання колісного засобу; міжнародних угодах України з питань автомобільних перевезень, що містять вимоги до конструкції та технічного стану колісного засобу.

Технічний стан колісного засобу загального призначення повинен відповідати вимогам щодо експлуатаційної   безпечності систем управління, зокрема оглядовості з місця водія, установки світлотехнічного обладнання, інших частин електроустановки, шасі, рами та встановлених на ній складників колісного засобу, обсягу викидів забруднювальних речовин, рівня акустичного шуму, ступеня ущільнення порожнин складників колісного засобу, що містять робочу рідину,   стану   засобів   запобігання   надмірному   забрудненню навколишнього природного середовища та створенню надмірного рівня електромагнітних завад, що передбачені відповідними документами.

Автотранспортні засоби, які здійснюють внутрішні і міжнародні перевезення, повинні бути у належному технічному стані, що підтверджує талон про проходження державного техогляду.

До міжнародних перевезень допускаються автомобілі і причепи (напівпричепи), що відповідають положенням Міжнародної Конвенції про дорожній рух та Європейській угоді в частині роботи екіпажів транспортних засобів, які обслуговують міжнародні автомобільні перевезення (ЕУТР), вимогам забезпечення безпеки руху. Кожний автомобіль, причеп (напівпричіп) повинен бути зареєстрованим в органах ДАІ і отримати свідоцтво про реєстрацію, а також розпізнавальний знак держави Україна.

Автомобілі і причепи (напівпричепи) повинні бути застраховані і мати Міжнародну страхову картку, що охоплює всі види цивільної відповідальності, яку повинні нести згідно з законодавством особи, винні в нанесенні третім сторонам тілесних пошкоджень чи матеріальних збитків.

Кожний вантажний автомобіль, причеп (напівпричіп) повинні отримати свідоцтво про придатність до міжнародних перевезень вантажів під пломбами, яке видає регіональний митний комітет.

Всі транспортні засоби, які здійснюють міжнародні перевезення, повинні мати справний спідометр, аптечку, знак аварійної зупинки, вогнегасник, протиугінний пристрій, який дає можливість, залишивши ТЗ на стоянці, заблокувати будь-який головний агрегат.

Причепи, що не мають автоматичного гальма, повинні бути обладнані, крім зчіпного пристрою, додатковим страхувальним пристосуванням (ланцюгом, тросом тощо), яке у випадку поламки зчіпного пристрою запобігатиме падінню дишла на землю та забезпечить часткове управління причепом.

Автотранспортні засоби, які здійснюють міжнародні перевезення вантажів, мають бути обладнані таким чином, щоб: вантажі не можна було витягнути з опломбованої частини транспортного засобу чи завантажуватись туди, не залишаючи слідів пошкодження митних печаток і пломб; в них не було жодних таємних місць для зберігання заборонених для вивозу і ввезення товарів.

Стінки, дно та дах кузова вантажного автомобіля чи причепа (напівпричепа) повинні бути достатньо міцними і відповідної товщини, надійно з’єднані, щоб між ними не було щілин, які б дозволили проникнути до вантажу; брезентові тенти транспортних засобів мають бути виготовлені із вологозахисного нетягнучого матеріалу і належним чином прикріплені до кузова авто, причепа (напівпричепа).

Встановлення додаткових паливних баків на автомобілі допускається з дозволу Державтоінспекції.

Автотранспортні засоби, які виконують перевезення пасажирів, не повинні мати:

– конструктивних елементів, не передбачених заводом-виробником, у тому числі заблокованих аварійних виходів і дверей;

– непрозорих матеріалів замість скла у вікнах;

– пошкодження оббивки сидінь і салону, а також пошкодження фарби, плям і подряпин.

До міжнародних перевезень вантажів можуть допускатися ТЗ, які експлуатуються не більше 7 років і мають пробіг до 500 тис. км.

На всіх ТЗ, які виконують міжнародні перевезення, для контролю перевірки часу праці і відпочинку водіїв повинен використовуватись механічний контрольний пристрій – тахограф.

Під час виконання робіт з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт», ліцензіат повинен   дотримуватися   вимог   законодавства України про автомобільний транспорт.

Ліцензіати, які надають послуги з внутрішніх перевезень вантажів вантажними   автомобілями,   причепами,   напівпричепами, зобов’язані:

Забезпечити   наявність   у   водіїв, які здійснюють перевезення небезпечних вантажів, письмових інструкцій на випадок аварії або надзвичайних ситуацій;

Здійснювати   перевезення   вантажними   автомобілями, причепами, напівпричепами, конструкція яких передбачає перевезення вантажів відповідної категорії (виду) та на   які   оформлено свідоцтво про допуск вантажного автомобіля, причепа, напівпричепа до перевезення небезпечних вантажів відповідної категорії (виду) (у разі перевезення небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами, напівпричепами);

Допускати   до   таких   перевезень водіїв, на яких оформлені національні посвідчення водія на   право   керування транспортними засобами категорії «С», транспортними засобами з причепами та напівпричепами категорії «Е»;

Забезпечувати   проведення медичного контролю стану здоров’я водіїв відповідно до Положення про медичний   огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів.

 

Ліцензіати, які надають послуги з міжнародних перевезень вантажів вантажними   автомобілями,   причепами,   напівпричепами, зобов’язані здійснювати   перевезення вантажів автотранспортними засобами, які мають розпізнавальні знаки України; використовувати   вантажні   автомобілі,   на   яких відповідно до вимог   ЄУТР   встановлено   контрольні   пристрої (тахографи).

Висновки:

1. 1.Враховуючи вищесказане, повідомляємо, що Ви можете передати власний належно оформлений транспортний засіб в оренду. Всі деталі щодо укладення договору оренди необхідно узгоджувати особисто з особою, якій передаватиметься у користування автомобіль.
2. 2.Передача транспортного засобу в користування повинна бути з належними доказами. Цивільний кодекс України та інші нормативно-правові акти не встановлюють спеціальних вимог до порядку передачі транспортного засобу наймачеві. Як свідчить договірна практика, є два шляхи оформлення передачі транспортного засобу наймачеві: а) сам факт підписання договору свідчить про передачу транспортного засобу наймачеві; б) сторони складають акт прийому передачі транспортного засобу.
3. 3.При отриманні у користування транспортного засобу, наймач повинен отримати в Головній державній інспекції на автомобільному транспорті та у територіальних управліннях ліцензійну картку.
4. 4.Ліцензійна картка повинна бути в автотранспортному засобі під час його використання.
5. 5.Ліцензійні картки оформлюються протягом одного робочого дня після одержання заяви.
6. 6.Документи, подані заявниками для отримання ліцензійних карток або їх дублікатів, зберігаються у спеціальних ліцензійних справах.
7. 7.Наймач зобов’язаний забезпечувати контроль та перевірку технічного та санітарного стану, а також ремонту транспортного засобу відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт».
8. 8.Отже, враховуючи вищевказане, слід сказати, що для передачі автомобіля Вам потрібно підписати договір оренди транспортного засобу і надати наймачеві копії необхідних документів для оформлення ліцензійної картки.

Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про захист персональних даних» № 2297-VI від 01.06.2010 зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 2297), обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб’єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. При прийомі на роботу, особа подає документи, перелік яких визначений ч. 2 ст. 24 КЗпПУ, тобто паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у передбачених законодавством випадках також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), довідку про стан здоров’я та інші документи, визначені для окремих посад. Отже, при відмові працівника в наданні відомостей, передбачених трудовим законодавством, роботодавець не матиме достатніх правових підстав для укладення трудового договору. Факт надання персональних даних при працевлаштуванні є підтвердженням згоди на їх обробку в межах трудових відносин, що варто роз’яснити працівникові, а також запропонувати йому внести письмові застереження стосовно обмеження права на обробку своїх персональних даних (ст. 8 цього ж Закону), в яких зазначити, що надані персональні дані дозволено обробляти виключно в межах трудових відносин. Вважаємо, що, виходячи з положення трудового законодавства, роботодавець має право обробляти персональні дані працівника, який їх надав при укладенні трудового договору, виключно в межах трудових відносин і без наявності окремої письмової згоди, звернемо увагу, що надання персональних даних працівником – це його добровільне волевиявлення.

Порядок видалення або знищення персональних даних регламентується ст. 15 Закону № 2297. Унормовано, що персональні дані видаляються або знищуються в порядку, встановленому відповідно до вимог закону. Персональні дані підлягають знищенню у разі:

1) закінчення строку зберігання даних, визначеного згодою суб’єкта персональних даних на обробку цих даних або законом;

2) припинення правовідносин між суб’єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом;

3) набрання законної сили рішенням суду щодо вилучення даних про фізичну особу з бази персональних даних.

Персональні дані, зібрані з порушенням вимог цього Закону, підлягають знищенню у встановленому законодавством порядку.

Нагадаємо, що Переліком типових документів, що створюється під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12.04.2012, передбачено, зокрема, що особові справи фахівців та особові картки працівників, які містять персональні дані, зберігаються 75 років після звільнення.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону № 2297, про зміну чи знищення персональних даних або обмеження доступу до них володілець персональних даних протягом десяти робочих днів повідомляє суб’єкта персональних даних, а також суб’єктів відносин, пов’язаних із персональними даними, яким ці дані було передано.

Крім того, суб’єкт персональних даних, згідно з п. 6 ст. 8 Закону № 2297, має право пред’являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.

 

Аліна МАТВІЙЧУК, юрист ЮФ «САБІКОМ»

 

Журнал «Праця і Закон» № 1 (157), січень 2013 

«Действующим жилищным законодательством Украины предусмотрено основания, не позволяющие зарегистрироваться вам и вашим детям в новом жилом помещении без изменения места регистрации жены.

Пользованию служебными жилыми помещениями посвящена Глава 3 ЖК УССР. Детальный порядок вселения и выселения из служебного жилого помещения предусмотрен Положением о порядке предоставления служебных жилых помещений и пользования ими в Украинской ССР, утвержденного Постановлением Совета Министров Украинской ССР от 4 февраля 1988 года № 37 (далее — Положение), а также Правилами учета граждан, нуждающихся в улучшении жилищных условий, и предоставления им жилых помещений в Украинской ССР, утвержденных Постановлением Совета Министров Украинской ССР и Украинским республиканским советом профессиональных союзов от 11 декабря 1984 года № 470 (далее — Правила).

В случае, когда один из членов семьи не предоставляет паспорт для регистрации в служебном жилом помещении, ни один из членов семьи не сможет быть вселен в помещение. 

Так, согласно п.п. 9, 22, 23 Положения, для получения служебного жилого помещения соответствующий работник подает заявление администрации предприятия, учреждения, организации. К заявлению прилагается справка с места жительства о составе семьи и прописке. Члены семьи заявителя, которые хотят поселиться в служебное жилое помещение, дают письменное согласие на проживание в указанном помещении. При вселении в предоставленное служебное помещение гражданин сдает ордер в жилищно-эксплуатационную организацию, а при ее отсутствии − соответствующему предприятию, учреждению, организации.

Одновременно с ордером подаются паспорта всех членов семьи, включенных в ордер, с отметкой о выписке с прежнего места жительства. Согласно п.п. 65, 66 Правил, решение о предоставлении жилого помещения может быть пересмотрено до выдачи ордера, если обнаруживаются обстоятельства, которые не были ранее известны и могли повлиять на указанное решение. В предоставленное жилое помещение переселяются члены семьи, которые включены в ордер и дали письменное обязательство о переселении в это помещения.

Практика показывает, что орган регистрации места жительства трактует нормы жилищного законодательства таким образом, что в случае, когда один из членов семьи не предоставляет паспорт для регистрации в служебном жилом помещении, ни один из членов семьи не сможет быть вселен в помещение.

На наш взгляд, практика Государственной миграционной службы не соответствует общим положениям ЗУ «О свободе передвижения и свободном выборе места проживания в Украине». Важно отметить, что ст.6 этого Закона запрещает требовать для регистрации места жительства представление лицом иных документов, кроме перечня указанных в данной статье. Следовательно, на основании этой статьи вы можете обратиться в соответствующий государственный орган для регистрации места жительства на общих основаниях.

Также мы считаем, что не самым подходящим выходом из ситуации будет обращение к вашей организации за выдачей нового ордера на трех человек в обмен на старый ордер. Это может затруднить и на неопределенное время затянуть выдачу ордера в общем, или же эта замена обязательно повлияет на уменьшение площади жилого помещения и жилье будет рассчитано на трех человек.

Таким образом, проанализировав возможные варианты развития событий в паспортном столе (сейчас это РО ГМС Украины в г. Киеве), можно определить наиболее простой порядок действий для предупреждения возникновения спорных вопросов с миграционной службой, а именно:

— снятие с регистрации места жительства всех четырех членов семьи, на которых выдан ордер;
— вселение четырех членов семьи и регистрация их в новом служебном помещении;
— снятие с регистрации места жительства жены и прописывание ее в прежнем месте жительства».

                                                                                Младший юрист ЮФ «САБИКОМ» Александр Зубрицкий

• Розширення сфери дії Закону. Відтепер законом регулюються всі правові відносини, пов’язані із захистом і обробкою персональних даних, а не тільки з обробкою даних в базах персональних даних. Дія Закону спрямована на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв’язку з обробкою персональних даних. Винятками зі сфери дії закону залишається обробка даних, яка здійснюється фізичною особою виключно для особистих чи побутових потреб, а також творчим чи літературним працівником, у тому числі журналістом, у професійних цілях, за умови забезпечення балансу між правом на невтручання в особисте життя та правом на самовираження (зміни до ст. 1 Закону № 2297-VI).
• Розширення кола правових підстав для обробки персональних даних. Поряд з уже існуючими підставами для обробки персональних даних – згоди суб’єкта персональних даних і дозволу на обробку, у новій редакції Закону з’явилися нові підстави, а саме: укладення та виконання правочину, стороною якого є суб’єкт персональних даних або який укладено на користь суб’єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб’єкта персональних даних, а також необхідність захисту законних інтересів володільців персональних даних, третіх осіб, крім випадків, коли суб’єкт персональних даних вимагає припинити обробку його персональних даних та потреби захисту персональних даних переважають такий інтерес (зміни до ст. 11 Закону № 2297-VI). Це спрощує документообіг та адміністрування збору згод на обробку персональних даних.
• Розширення переліку прав суб’єктів персональних даних, зокрема, наділення особи правом вносити застереження щодо обмеження обробки його персональних даних під час надання згоди, правом відкликати згоду на обробку персональних даних, правом знати механізм автоматизованої обробки персональних даних і правом на захист від автоматизованого рішення, яке має для нього правові наслідки (зміни до ст. 8 Закону № 2297-VI).
• Оскарження рішення про відстрочення або відмову в доступі до персональних даних, яке тепер може відбуватися лише в судовому порядку (зміни до ст. 18 Закону № 2297-VI). Нагадаємо, що раніше такі рішення можна було оскаржити зверненням як до суду, так і до Державної служби з питань захисту персональних даних.
• Звільнення власника бази персональних даних від зобов’язання реєстрації баз персональних даних, ведення яких пов’язане із забезпеченням та реалізацією трудових відносин, а також членів громадських, релігійних організацій, професій­них спілок, політичних партій (зміни до ч. 2 ст. 9Закону № 2297-VI). Оскільки відповідно до попередньої редакції Закону передбачалась відповідальність за ухилення реєстрації баз персональних даних, то майже кожна юридична особа чи фізична особа-підприємець, побоюючись накладення на них штрафів, почали масово подавати заявки на реєстрацію баз персональних даних до Державної служби з питань захисту персональних даних. У минулій редакції Закону не конкретизувались види чи групи баз даних, тому підприємства реєстрували бази персональних даних працівників, клієнтів та усі інші можливі бази персональних даних. У зв’язку з надзвичайною перевантаженістю Державної служби з питань захисту персональних даних законодавець зробив крок назад та полегшив підприємствам роботу по адмініструванню працівників, звільнивши компанії від реєстрації баз персональних даних зазначених категорій осіб, проте, вони не звільнені від обов’язку реєстрації баз персональних даних, наприклад, клієнтів, акціонерів, респондентів та інших осіб. У таких випадках володільцю відповідної бази персональних даних доведеться вказати додатково склад персональних даних, які обробляються, інформацію про третіх осіб, яким передаються персональні дані, та інформацію про транскордонну передачу персональних даних.
• Зміна форми згоди суб’єкта персональних даних. Відповідно до чинної редакції Закону, це добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про її надання (зміни до п. 4 ст. 2 Закону № 2297-VI). Власник персональних даних може отримати згоду фізичної особи на обробку його персональних даних у будь-якій формі, що дозволяє зробити висновок про надання такої згоди, раніше ж була допустимою тільки документована форма. Крім того, власник персональних даних може будь-яким способом передати фізичній особі обов’язкове повідомлення у зв’язку з обробкою персональних даних. У минулій редакції Закону передбачалася тільки письмова форма повідомлення, що створювало практичні проблеми передачі відповідних повідомлень через Інтернет та інші засоби зв’язку.
• Забезпечення реалізації принципів «прозорості» і «чесності» обробки персональних даних. Відтепер на законодавчому рівні визнано, що обробка персональних даних здійснюється відкрито й прозоро із застосуванням засобів та у спосіб, що відповідають визначеним цілям такої обробки (зміни до ч. 1 ст. 6 Закону № 2297-VI).
• Надання права Державній службі з питань захисту персональних даних видавати рекомендації щодо практичного застосування положень законодавства про захист персональних даних (зміни до п. 11 ч. 2 ст. 18 Закону № 2297-VI). Також Державна служба з питань захисту персональних даних звільняється від обов’язку повідомляти про факт отримання заяви про реєстрацію відповідної бази, а сама реєстрація може затягнутися до 30 робочих днів.
• Наділення Державної служби з питань захисту персональних даних повноваженнями проводити виїзні та безвиїзні перевірки володільців та/або розпорядників ПД, здійснювати моніторинг нових практик, тенденцій і технологій захисту персональних даних, видавати рекомендації щодо практичного застосування положень законодавства про захист персональних даних, а також погоджувати корпоративні кодекси поведінки професійних об’єднань (зміни до п. 4 ч. 2 ст. 18 Закону № 2297-VI).
• Врегулювання питання транскордонної передачі персональних даних. Передбачається, що на практиці можуть виникнути складнощі при транскордонній передачі персональних даних, яка вимагає напрацювання новітніх комплексних методів та підходів для вирішення всіх імовірних проблем (зміни до ст. 29 Закону № 2297-VI).

Отже, удосконалення законодавства із захисту персональних даних та приведення його до міжнародних вимог є позитивним внеском у розвиток українського суспільства. Проте під збільшенням обсягу прав суб’єктів персональних даних приховується розширення повноважень Державної служби з питань захисту персональних даних, що посилює контроль держави за законодавством у даній сфері.

Олександр ЗУБРИЦЬКИЙ, молодший юрист  ЮФ «САБІКОМ»