Для читачів видавництва «Бізнес»

Питання № 1

Відповідь:

Діяльність з виготовлення (приготування) попкорну (харчового продукту) з метою подальшої його реалізації є підприємницькою діяльністю. Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями), підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Тобто, для здійснення такої діяльності, Вам необхідно зареєструватися як суб’єкт підприємницької діяльності. Щодо виготовлення (приготування) попкорну в домашніх умовах, слід зазначити наступне.

Керуючись ст. 43 ГК України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Відповідно до ст. 6 Житлового кодексу Української РСР 30.06.1983 року (із змінами та доповненнями), жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також  для  використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється. Також, згідно зі ст. 383 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями), власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Даними нормами встановлено, що жилі приміщення призначені для проживання в них громадян, а будь – яке інше використання такого приміщення вважатиметься неправомірним та незаконним. Тобто, здійснювати дану діяльність необхідно в приміщенні, що має статус «нежилого». Згідно зі ст. 8 Житлового кодексу України, переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу. Переведення жилих будинків і жилих приміщень відомчого і громадського житлового фонду в нежилі провадиться за пропозиціями відповідних міністерств, державних комітетів, відомств і центральних органів громадських організацій. Переведення жилих будинків житлово-будівельних кооперативів у нежилі не допускається.

Слід зазначити, що Законом України «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 23.12.1997 року (із змінами та доповненнями) (далі — Закон) встановлена норма, за якою забороняється продаж харчових продуктів домашнього виготовлення (п. 2 ч. 1 ст. 36 Закону).

Тобто, керуючись вказаним вище, слід зазначити, що діяльність з виготовлення (переробки) харчового продукту повинна здійснюватись у спеціальних приміщеннях, що мають статус нежилих та за наявності визначених чинним законодавством дозволів.

Відповідно до п. 2 Порядку видачі експлуатаційного дозволу для потужностей (об’єктів) з виробництва, переробки або реалізації харчових продуктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 р. N 712 (далі − Порядок № 712), оператори потужностей (об’єктів), що провадять діяльність з виробництва, переробки або реалізації харчових продуктів, підконтрольних санітарній службі, повинні отримати експлуатаційний дозвіл відповідного головного державного санітарного лікаря, який видається на кожну з таких потужностей. Виконавцями заходів, необхідних для видачі експлуатаційного дозволу, є посадові особи відповідно державної санітарно-епідеміологічної служби (п. 6 Порядку № 712). Розмір плати за видачу та поновлення експлуатаційного дозволу становить 200 гривень (без урахування податку на додану вартість). Згідно з п.8 Порядку № 712, для отримання експлуатаційного дозволу оператору потужностей (об’єктів) (виробнику) необхідно звернутися із заявою до головного державного санітарного лікаря відповідної території за формою (v0399282-07), встановленою головним державним санітарним лікарем України.

До заяви додаються:

копія документа, який підтверджує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта;

перелік харчових продуктів, що виробляються, переробляються або реалізуються, за підписом заявника;

протоколи досліджень харчових продуктів, проведених акредитованими лабораторіями.

Строк проведення інспекції та видачі експлуатаційного дозволу не повинен перевищувати 30 календарних днів з дати надходження заяви та необхідних документів.

Крім того, відповідно до ст. 19 Закону, особи, які займаються виробництвом та обігом харчових продуктів, мають право одержувати від постачальників сільськогосподарської продукції, харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів та матеріалів для виробництва (переробки) харчових продуктів декларацію виробника. Згідно зі ст. 21 вказаного вище Закону, декларація виробника засвідчує відповідність харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів або допоміжних матеріалів для переробки вимогам, визначеним у декларації за умови, що вимоги, встановлені виробником, виконуються протягом подальших дій. Декларація виробника повинна містити таку інформацію:

1) назву та адресу виробника;

2) назву харчового продукту, харчової добавки, ароматизатора, допоміжного матеріалу для переробки та іншу інформацію, необхідну для ідентифікації продукту;

3) посилання на санітарні заходи, технічні регламенти або стандарти, відповідність з якими засвідчується, та умови, за яких така відповідність буде підтримуватися (умови транспортування, зберігання та інші умови обігу);

4) дату видачі, ім’я, підпис та посаду особи, яка видала декларацію виробника;

5) для продуктів, вироблених в Україні, контрольний (реєстраційний) номер, наданий виробнику після отримання експлуатаційного дозволу відповідно до положень статті 22 цього Закону.

Виробник, що видає декларацію виробника, повинен мати документальні докази дійсності його декларації. Такими документальними доказами визнаються, зокрема, протоколи вимірювань, досліджень, проведених акредитованою лабораторією, документи про впровадження на виробництві систем HACCP або аналогічних систем забезпечення безпечності та якості вироблених товарів, експлуатаційні дозволи і документи про результати державного контролю та державного нагляду санітарної служби.

Питання № 2

Відповідь:

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 року (із змінами та доповненнями), усі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці. Тобто, для здійснення імпорту товарів з подальшою їх реалізацією на території України, достатньо мати статус фізичної особи – підприємця.

Для здійснення вказаної діяльності, необхідно зазначити такий її вид, як «роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними приналежностями в спеціалізованих магазинах», що полягає у перепродажі (продаж без перероблення) нових або уживаних товарів для особистого споживання або домашнього користування переважно населенню в магазинах, торгових центрах, наметах, кіосках, компаніями поштового замовлення, вуличними торговцями, споживчими кооперативами, компаніями, що спеціалізуються на організації аукціонів тощо; або «оптова торгівля, крім торгівлі автотранспортними засобами та мотоциклами» – це перепродаж (продаж без перероблення) нових або уживаних товарів роздрібним торговцям, підприємствам й організаціям або іншим оптовикам, діяльність агентів чи посередників з купівлі товарів від імені подібних осіб або продажу товарів подібним особам і компаніям.

У Додатку 4 до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та квот на 2013 рік» № 1201 від 19 грудня 2012 р. зазначено перелік товарів, що можуть містити озоноруйнівні речовини, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню у 2013 році (крім товарів, що перевозяться у контейнерах з особистим майном). Серед таких товарів є засоби, що використовуються перед голінням, під час гоління або після гоління; дезодоранти для тіла, препарати для приготування ванн, депілятори, інші парфумерні або туалетні і косметичні препарати, не включені до інших товарних позицій; дезодоранти для приміщень, ароматизовані або не ароматизовані, з дезінфекційними властивостями або без них. Тобто, якщо Ви маєте намір імпортувати з Європи перелічені вище косметичні/туалетні/парфумерні засоби, необхідно отримати відповідну ліцензію. Забезпечення ліцензування експорту та імпорту товарів покладається на Міністерство економічного розвитку і торгівлі, яке щомісяця інформує Державну митну службу про оформлені суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності ліцензії на імпорт товарів, які підлягають ліцензуванню і щодо імпорту яких встановлено квоти. Ліцензії видаються на підставі погоджень Мінприроди про наявність озоноруйнівних речовин та доцільність їх ввезення або вивезення. У разі відсутності озоноруйнівних речовин у товарах, наведених у переліку, митне оформлення здійснюється без ліцензії.

Крім того, також необхідно отримати дозвіл на імпорт товарів від органу митної служби. Для цього, фізична особа – підприємець подає заяву встановленого зразка на ім’я керівника митного органу, зазначає свої дані (прізвище, ім’я, по батькові, ідентифікаційний номер платника податку, місце проживання, загальні відомості про зовнішньоекономічну діяльність підприємця тощо). На підставі цієї заяви, орган митної служби приймає рішення про надання відповідного дозволу. Відповідно до Порядку виконання митних формальностей відповідно до заявленого митного режиму, затвердженого Міністерством фінансів України № 657 від 31.05.2012 року, якщо особа має намір неодноразово на одних і тих самих умовах тимчасово ввозити одні й ті самі товари на митну територію України з подальшим їх реекспортом, за заявою цієї особи митниця оформлення може надати дозвіл на неодноразове переміщення через митний кордон України цих товарів протягом строку дії митного режиму тимчасового ввезення.

Засвідчена митним органом в установленому порядку копія митної декларації (далі−МД), оформленої при поміщенні товарів у митний режим тимчасового ввезення, із записом митного органу про дозвіл на неодноразове переміщення їх через митний кордон України є підставою для вивезення з митної території України та ввезення на митну територію України товарів, задекларованих у цій МД, протягом строку дії митного режиму тимчасового ввезення.

Відповідно до ч. 3. ст. 75 Митного кодексу України, для поміщення товарів у митний режим імпорту особа, на яку покладається дотримання вимог митного режиму, повинна:

 1) подати митному органу, що здійснює випуск товарів, документи на такі товари із зазначенням відповідних кодів;

 2) сплатити митні платежі, якими відповідно до законів України обкладаються товари під час ввезення на митну територію України в режимі імпорту;

 3) виконати встановлені відповідно до закону вимоги щодо заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до чинного законодавства України при здійсненні митного оформлення товарів, що ввозяться на митну територію України, сплачуються такі податки:

ввізне мито;

податок на додану вартість, який сплачується відповідно до Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI за ставкою 20% від бази оподаткування.

Імпорт товарів на митну територію України обкладається ввізним митом за ставками Митного тарифу України, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Митний тариф України» № 2829-VI від 21.12.2010 року (зі змінами та доповненнями), чинними на день подання вантажної митної декларації. Додаток № 1 до вказаного вище Закону визначає парфуми (духи) і туалетні води до групи 33, та встановлює ставку мита за їх імпорт – 6,5 %.

Щодо обмежень при ввезенні на територію України певних товарів (у даному випадку − парфумерія), слід зазначити наступне. Згідно із ч. 6 ст. 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», кількісні обмеження застосовуються виключно на недискримінаційній основі, тобто ніякі заборони чи обмеження  не застосовуються Україною щодо імпорту  будь-якого  товару  на територію України чи щодо експорту будь-якого товару, призначеного для  території будь-якої держави, якщо тільки імпорт аналогічного товару з усіх третіх держав в Україну або експорт до всіх третіх держав є аналогічним чином забороненим чи обмеженим,  якщо інше не передбачено міжнародними договорами та законодавством України.

Щодо відповідальності перед вітчизняними дистриб’юторами, слід зазначити наступне. Стаття 42 Конституції України встановлює положення, за яким кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Чинним законодавством України не передбачено, що фізична особа – підприємець зобов’язана здійснювати придбання товарів у вітчизняних товаровиробників чи дистриб’юторів. Тому, відповідальності перед ними не виникає. Але слід зазначити, що відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності (іноземних суб’єктів господарської діяльності), які провадять демпінг (ввезення на митну територію країни імпорту товару за  ціною, нижчою від порівнянної ціни на подібний товар у країні експорту, яке заподіює шкоду національному  товаровиробнику подібного  товару), а також тих держав, які застосовують щодо України дискримінаційні дії, можуть вживатися  митні заходи, передбачені статтями 29 (заходи України у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань), 31 (заходи проти недобросовісної конкуренції та зростаючого імпорту при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності) та 37 (спеціальні санкції за порушення цього або пов’язаних з ним законів України) цього Закону.+

 З повагою,

молодший юрист Матвійчук А. В.