Месяц: Февраль 2021

26 лютого 2021 року набрав чинності наказ Мінфіну від 31.12.2020  № 847 в якому прописано порядок заповнення реквізиту «Призначення платежу» розрахункових документів на переказ у разі сплати (стягнення) податків, зборів, платежів на бюджетні рахунки та/або ЄСВ на небюджетні рахунки, а також на єдиний рахунок. Оновлені норми діючого Порядку № 666.

Зокрема, уточнено, що при заповненні полів не допускаються пропуски (пробіли) між цифрами та службовими знаками, між словами та службовими знаками.

В п. 3 оновленого Порядку № 666 наводитимуться приклади заповнення поля «Призначення платежу» в розрахунковому документі під час сплати податків, зборів, платежів до бюджету.

З’явився приклад заповнення реквізиту «Призначення платежу» у разі сплати коштів у рахунок податкового боргу підприємством.

Передбачено, що сплата податку, збору, платежу, ЄСВ здійснюється платником податку/ЄСВ безпосередньо, а у випадках, передбачених законодавством, — податковим агентом або представником платника.

Окремим розділом в Порядку № 666 зазначено порядок заповнення реквізиту «Призначення платежу» розрахункових документів на переказ у разі сплати (стягнення) податків, зборів, платежів, ЄСВ з використанням єдиного рахунку. Реквізит міститиме 14 полів.

Сплату за кожним видом платежу можна оформлювати як окремим документом на переказ, так і одним документом на переказ декілька одержувачам коштів.

У разі визначення декількох одержувачів коштів, суми, зазначені в полі № 1 «Призначення платежу», мають відповідати загальній сумі переказу за розрахунковим документом, а інформація про податковий номер або серію (за наявності) та номер паспорта громадянина в полі № 2 «Призначення платежу» повторюється за кожним таким одержувачем.

Режим доступу: https://zp.tax.gov.ua/media-ark/news-ark/453948.html

24 лютого 2021 року Уряд ухвалив постанову КМУ «Про внесення змін до Правил дорожнього руху».

Зміни до ПДР:

визначають особливі вимоги до установлення дитячих утримуючих систем в транспортних засобах (наприклад, щоб автомобільне крісло відповідало зросту дитини);

визначають перелік транспортних засобів, щодо яких допустимі виключення норми використання дитячих утримуючих систем (автобуси, карети швидкої допомоги, інший спеціалізований транспорт);

замінюють термін «спеціальні засоби», який застосовується у чинних ПДР на термін «дитяча утримуюча система».

Дитяча утримуюча система – обладнання, що здатне утримувати дитину в сидячому або нахиленому положенні, яка у разі зіткнення або різкого гальмування транспортного засобу зменшує небезпеку травмування дитини, що в ньому знаходиться, шляхом обмеження рухливості її тіла.

Режим доступу: https://www.kmu.gov.ua/news/uryad-shvaliv-zmini-do-pdr-yaki-pidvishchuyut-bezpeku-peresuvannya-ditej-v-avtokrislah-vladislav-kriklij

Відповідну постанову прийняв Уряд на засіданні 17 лютого 2021 року.

Зазначеною постановою внесено зміни до Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортним засобом.

Щоб обміняти посвідчення водія в «Дії», необхідно заповнити форму заявки, завантажити фотокопії паперового (пластикового) документа, який посвідчує зміну даних, і медичну довідку.

Режим доступу: https://thedigital.gov.ua/news/mikhaylo-fedorov-posvidchennya-vodiya-mozhna-bude-otrimati-v-dii

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області інформує, що з 01.03.2021 набирає чинності наказ Міністерства фінансів України від 02.12.2020 № 734 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України» (далі – Наказ № 734).

Зокрема, з 01.03.2021 при складанні податкових накладних (ПН) і розрахунків коригування (РК) необхідно враховувати деякі особливості. Податкову накладну та розрахунок коригування доповнено новим реквізитом «код», в якому зазначається ознака джерела податкового номера відповідно до реєстру, якому належить податковий номер особи.

Наказ № 734 опубліковано 02.02.2021 у бюлетені «Офіційний вісник України» № 8.

Режим посилання: https://dp.tax.gov.ua/media-ark/news-ark/453017.html

В Північному міжрегіональному управлінні ДПС по роботі з великими платниками податків зазначили, що у зв’язку з опублікуванням 2 лютого 2021 року («Офіційний вісник України» №8) наказу № 734 « Про внесення змiн до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України», починаючи з 1 березня 2021 року (з 01 числа місяця, що настає за місяцем офіційного опублікування) податкові накладні та розрахунки коригування складаються виключно за формами, затвердженими наказом Міністерства фінансів України вiд 31.12.2015 № 1307 з урахуванням змiн, внесених наказом № 734.

Зокрема, податкову накладну та розрахунок коригування доповнено новим реквізитом «код», в якому зазначається ознака джерела податкового номера відповідно до реєстру, якому належить податковий номер особи:

1 – Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ);

2 – Державний реєстр фізичних осіб – платників податків (ДРФО);

3 – реєстраційний (обліковий) номер платника податків, який присвоюється контролюючими органами (для платників податків, які не включені до ЄДРПОУ);

4 – серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються вiд прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган i мають відмітку у паспорті).

При цьому рядок «код» у ПН та/або PK заповнюється виключно в разі заповнення рядка «Податковий номер платника податку або серія (за наявності) та номер паспорта» ПН та/або РК.

Так само, починаючи з 01.03.2021, в ЄРПН можуть бути зареєстровані виключно ПН та/або РК, складені за новими формами, а ПH та/або РК, складені за старими формами, які були чинними до 01.03.2021, до реєстрації в ЄРПН не прийматимуться.

Якщо після 01.03.2021 виникнуть підстави для складання PK до ПН, складеної за формою, чинною до 01.03.2021, та зареєстрованої в ЄРПН до вказаної дати, тo такий PK необхідно скласти за новою формою (у редакції наказу №734). При цьому в рядку «код» такого PK має бути проставлено код ознаки «1», «2», «3» або «4» залежно вiд ознаки джерела податкового номера відповідно дo реєстру, якому належить податковий номер особи (постачальника/отримувача).

Режим доступу: https://officevp.tax.gov.ua/media-ark/news-ark/452608.html

Суть справи: ФОП оскаржував рішення про позапланову перевірку регіонального управління Держпраці та накладання штрафу за офіційно неоформлених працівників.

В касаційні скарзі позивач посилався на те, що позапланова перевірка призначена із порушенням законодавства. Серед підстав для проведення позапланового заходу, які визначені у ст. 6 Закону № 877, не передбачено звернення податкової інспекції.

Тому суд, проаналізувавши ст. 6 Закону № 877, робить висновок, що орган Держпраці при фактичному здійсненні такої перевірки вийшов за межі своїх повноважень, оскільки ст. 6 Закону № 877 містить вичерпний перелік підстав для проведення позапланових перевірок контролюючими органами.

Серед таких — обґрунтоване звернення фізичної особи про порушення суб’єктом господарювання її законних прав.

Однак про те, що позапланові перевірки проводяться за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб’єктами господарювання вимог законодавства про працю та за наявності згоди Держпраці України на їх проведення, вказано у підзаконному нормативному акті.

Суд робить висновок, що в розумінні рішення КСУ від 09.07.1998 р. № 12-рп/98 підзаконний акт не може застосуватись всупереч Закону № 877, встановлюючи додаткову підставу для проведення перевірки, що заборонено безпосередньо положеннями ч. 2 ст. 6 цього Закону.

Як результат — колегія суддів вказує, що підставою для проведення перевірки стало повідомлення від ДПІ, проте його не можна співставити з будь-якою підставою для позапланової перевірки, передбачених ст. 6 Закону № 877.

Постанова ВС у справі № 822/620/17 від 09.02.2021.

 

Суть справи: за скаргою заявника місцевий суд, із рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, визнав неправомірною постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу та скасував її, водночас відмовив у задоволенні вимоги про визнання бездіяльності державного виконавця неправомірною.

Суд першої інстанції вказав, що заявник не зазначив, яка саме бездіяльність є неправомірною та про усунення яких порушень йде мова у скарзі.

Колегія суддів Цивільного суду ВС з цим висновком не погодилась й визнала бездіяльність державного виконавця неправомірною з огляду на таке.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов’язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, регламентовано у ст. 63 Закону «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 цієї статті за такими рішеннями виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 вказаного Закону (10 робочих днів після відкриття виконавчого провадження), перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Згідно із ч. 4 цієї статті виконавець під час виконання такого рішення доводить до відома боржника резолютивну частину рішення, про що складає відповідний акт, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Статтею 18 Закону «Про виконавче провадження» на державного виконавця покладено обов’язок вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Оскільки боржник самостійно не виконував рішень суду, а державний виконавець не вчиняв усіх необхідних виконавчих дій протягом двох років (до повернення виконавчого документа), суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що державним виконавцем під час вчинення виконавчих дій не допущено порушень, викладених у частинах 1, 4 ст. 63 Закону «Про виконавче провадження».

Належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дій, що є недопустимим з огляду на положення ст. 129-1 Конституції щодо обов’язковості судових рішень.

Постанова ВС у справі № 619/562/18 від 20.01.2020.

 

 

Викрадення майна вважається вчиненим із проникненням у житло, якщо особа, яка орендувала одну кімнату у двокімнатній квартирі, таємно заволоділа чужим майном з іншої кімнати, що була зачинена власником, та доступу до якої вона не мала відповідно до умов договору оренди.

Суть справи: Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу захисника засудженого на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів. Відповідно до вироку чоловік визнаний винуватим та засуджений за те, що шляхом обману, під приводом здійснення дзвінка, не маючи наміру телефонувати, із корисливих мотивів заволодів мобільним телефоном потерпілого (ч. 2 ст. 190 КК). Крім того, коли він винаймав одну із кімнат у квартирі, у нього виник умисел на заволодіння майном, яке зберігалося в зачиненій кімнаті та до якої він не мав доступу. Реалізуючи свій злочинний умисел, чоловік, підібравши ключа, проник у кімнату, яка була зачинена власницею квартири, та викрав майно на суму понад 20 тис. грн (ч. 3 ст. 185 КК).

Захисник же зазначив, зокрема, про те, що кваліфікація дій особи за ч. 3 ст. 185 КК є помилковою та неправильною, оскільки немає такої кваліфікуючої ознаки крадіжки, як «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище або що завдало значної шкоди потерпілому», з огляду на те, що засуджений винаймав житло та факт обмеження доступу нічим не підтверджується.

Однак ВС вказав, що ці доводи захисника є необґрунтованими. Судами було встановлено, що потерпіла під час судового засідання зазначила про те, що чоловік орендував одну кімнату в двокімнатній квартирі, до іншої кімнати, зачиненої на ключ, доступ у нього був обмежений, і це обумовлювалося під час укладення договору оренди. Крім того, потерпіла не повідомила орендареві, де сховала ключ від зачиненої кімнати.

Постанова ВС у справі № 607/24977/19 від 19.11.2020.

З 12 лютого 2021 року набрали чинності зміни до Звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за формою № 10-ПОІ та Інструкції щодо його заповнення, внесені наказом Мінсоцполітики №821 від 18.12.2020 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.01.2021 р. № 115/35737.

Нормативний акт опубліковано в Офіційному віснику України № 11 від 12 лютого 2021 р.

Ознайомитись з документом можна у Єдиному державному реєстрі нормативно-правових актів Міністерства юстиції України за посиланням: https://www.reestrnpa.gov.ua/REESTR/RNAweb.nsf/wpage/doc_card?OpenDocument&ID=AF6C740A024B5BACC22586710039DEB9

З дня набрання чинності наказу Мінсоцполітики від 18.12.2020 №821 територіальні відділення Фонду приймають Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за звітний 2020 рік, за формою №10-ПОІ, з врахуванням цих змін. Це також стосується і звітів, які надсилаються рекомендованими листами на адреси територіальних відділень Фонду.

Звіти, які складено за попередньою формою (без врахування змін) не приймаються.

Режим доступу: https://www.ispf.gov.ua/news/shanovni-robotodavci-zvernit-uvagu-z-12-lyutogo-2021-roku-onovleno-formu-zvitu-za-formoyu-10-poi

Страховий стаж для призначення пенсій обчислюється відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. №1058 (набрав чинності з 1 січня 2004 року). Зазначеною статтею, зокрема, було передбачено, що крім трудової чи іншої діяльності особи до страхового стажу при обчисленні пенсії враховується також період одержання допомоги по безробіттю.

У подальшому було запроваджено допомогу по частковому безробіттю, проте зміни до статті 24 зазначеного вище Закону щодо врахування до страхового стажу періоду одержання допомоги по частковому безробіттю не вносилися. У 2020 році запроваджено допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2.

Враховуючи, що втрата страхового стажу впливає на рівень пенсійного забезпечення, а за певних обставин, і на право на пенсію, Федерація профспілок України зверталася до органів виконавчої влади стосовно необхідності внесення відповідних змін до законодавства.

Верховною Радою України було схвалено Закон України від 04.12.2020 р. №1071 «Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб’єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», яким, зокрема, внесено зміни до абзацу третього частини першої статті 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно з якими до страхового стажу при обчисленні пенсії, крім періоду отримання допомоги по безробіттю, зараховується і період отримання допомоги по частковому безробіттю, допомоги по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

При цьому, відповідно до пункту 3 розділу ІІ Закону №1071, особи, яким призначено пенсію в період з 1 квітня 2020 року до набрання чинності Законом №1071 (тобто, 10 грудня 2020 року), мають право на перерахунок (відповідно до їх заяви) пенсії для врахування до страхового стажу періоду одержання допомоги по частковому безробіттю, в т.ч. на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Режим доступу: https://fpsu.org.ua/materialy/19832-vregulovano-pitannya-pro-zarakhuvannya-do-strakhovogo-stazhu-periodu-oderzhannya-dopomogi-po-chastkovomu-bezrobittyu.html