Месяц: Январь 2021

Обставини справи

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду, у якому просив:

— визнати неправомірними дії відповідача про відмову у призначенні пільгової пенсії;

— зобов’язати Управління ПФ призначити пенсію за віком на пільгових умовах, починаючи з 14 лютого 2017 року.

Місцевий та апеляційний суди відмовили у задоволенні позову.

Позиція ВС

ВС зазначив, що у п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 637 (далі — Порядок № 637) визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку № 637).

Позивач на підтвердження своїх вимог надав до суду трудову книжку.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не врахували, що механізм підтвердження Комісією ПФ періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника вимагається, якщо трудова книжка є втраченою, якщо відсутні необхідні записи або неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Тому, за наявності у трудовій книжці достатніх відомостей для підтвердження трудового стажу, що необхідно було дослідити судам попередніх інстанцій у цій справі, підстави для розгляду Комісією ПФ питання наявності трудового стажу позивача могли бути відсутні.

У такому разі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку, що відповідач правомірно відмовив позивачу у призначенні пільгової пенсії.

У силу ст. 341 КАС суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Проте, без дослідження і з’ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Таким чином, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Постанова КАС ВС від 21 січня 2020 року у справі № 588/647/17.

Місцевий суд визначив місце проживання малолітньої дитини з батьком, відмовивши в аналогічному зустрічному позові матері.

Апеляційний суд скасував це рішення суду й визначив місце проживання дитини з матір’ю, а в задоволенні позову батька відмовив.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував судові рішення попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, навівши таке правове обґрунтування.

У контексті першочергового врахування найкращих інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для забезпечення інтересів саме визначення місця проживання дитини з батьком відповідатиме її інтересам, суд першої інстанції зробив висновок про задоволення первісного позову про визначення місця проживання дитини з батьком.

Натомість апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позову батька, фактично керувався презумпцією визначення місця проживання дитини такого віку і статі з матір’ю та поклав тягар доведення спростування цієї презумпції на позивача. Такий підхід суперечить засадами сімейного законодавства України та обов’язковим у цій справі положенням міжнародних договорів, не було враховано прецедентних рішень Європейського суду з прав людини.

Апеляційний суд помилково обмежився констатуванням того, що під час розгляду справи не встановлено обставин, за яких малолітня дитина може бути розлучена з матір’ю. Він не врахував, що у Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року реалізовано принцип пріоритету інтересів дитини понад усім.

Суд апеляційної інстанції належним чином не мотивував своє рішення про відхилення висновку органу опіки та піклування, відповідно до якого визначено, що найкращим інтересам дитини відповідатиме її спільне проживання з батьком, та взяв до уваги лише акт обстеження умов проживання матері. Проте він не врахував, що за зустрічним позовом матері органом опіки та піклування не складено висновку про доцільність проживання дитини разом з матір’ю, а акт обстеження умов проживання не є за своєю суттю та змістом висновком органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з одним із батьків.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу за відсутності висновку органу опіки та піклування за місцем проживання матері, який мав бути складений задля забезпечення належного розгляду зустрічного позову, що є порушенням ст. 19 СК України.

Взявши до уваги висновок спеціаліста за результатами проведення психологічного дослідження, апеляційний суд не врахував, що він ґрунтується на поясненнях матері, а також окремих письмових документах, наданих лише однією стороною – відповідачкою; психолог не досліджувала матеріалів справи, особисто не спілкувалася з малолітньою дитиною та батьком дитини. Висновок психолога містить загальні висновки про зв’язок матері з дитиною такого віку без урахування фактичних обставин справи.

Постанова Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17.

Режим доступу: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1060219/

Законом передбачено ліквідацію податкової міліції та створення єдиного державного органу, відповідального за боротьбу з економічними злочинами — Бюро економічної безпеки України.

Повноваження Бюро економічної безпеки:

1) здійснює оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування у межах передбаченої законом підслідності;

2) здійснює інформаційно-пошукову та аналітично-інформаційну роботу з метою виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності Бюро;

3) здійснює інформаційну взаємодію з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами судової влади, іншими державними органами, підприємствами, установами та організаціями, компетентними органами іноземних держав та міжнародними організаціями;

4) здійснює розшук осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання за вчинення кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності;

5) збирає, обробляє та аналізує інформацію щодо кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності;

6) залучає в межах компетенції у передбачений законодавством спосіб, у тому числі на договірних засадах, кваліфікованих спеціалістів та експертів, у тому числі іноземців та ін.

Закон визначає правові засади здійснення народного волевиявлення через всеукраїнський референдум, його організацію та порядок проведення.

Всеукраїнський референдум визначається формою безпосередньої демократії в Україні, способом здійснення влади безпосередньо Українським народом, що полягає у прийнятті (затвердженні) громадянами України рішень шляхом голосування у випадках і порядку, встановлених Конституцією України та цим Законом.

Порядок ініціювання, призначення (проголошення), підготовки і проведення всеукраїнського референдуму регулюється Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також прийнятими відповідно до них іншими актами законодавства.

Предметом всеукраїнського референдуму можуть бути питання:

1) затвердження закону про внесення змін до розділів І, ІІІ, XIII Конституції України;

2) загальнодержавного значення;

3) про зміну території України;

4) про втрату чинності законом України або окремими його положеннями.

Не можуть бути предметом всеукраїнського референдуму питання:

1) що суперечать положенням Конституції України, загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, закріпленим насамперед Загальною декларацією прав людини, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, протоколами до неї;

2) що скасовують чи обмежують конституційні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх реалізації;

3) спрямовані на ліквідацію незалежності України, порушення державного суверенітету, територіальної цілісності України, створення загрози національній безпеці України, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі;

4) щодо питань податків, бюджету, амністії;

5) віднесені Конституцією України і законами України до відання органів правопорядку, прокуратури чи суду.

Законом встановлено, що на всеукраїнський референдум може виноситися одне питання.

Всеукраїнський референдум не може проводитися одночасно з черговими та позачерговими загальнодержавними виборами, черговими місцевими виборами.

Режим доступу: https://www.rada.gov.ua/news/Povidomlennya/202047.html

Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків повідомляє, що Міністерством фінансів України наказом від 19.11.2020 № 716 внесено зміни до Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків (далі — Наказ).

Наказом передбачено розширення переліку обставин, за яких може бути застосовано адміністративний арешт майна платника податків.

Порядок застосування адміністративного арешту майна платника податків доповнено нормою, згідно з якою арешт майна може бути застосовано, якщо нерезидент розпочинає та/або здійснює господарську діяльність через постійне представництво на території України без взяття на податковий облік, що підтверджується актом перевірки.

Наказ набрав чинності з 22.01.2021 року.

Режим доступу: https://officevp.tax.gov.ua/media-ark/news-ark/450025.html

Роз’яснення з цього питання надав начальник відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці в Кіровоградській області.

Щорічну основну відпустку на прохання працівника з дозволу роботодавця можна ділити на частини.

Але за умови, що основна безперервна її частина складатиме не менше 14 календарних днів. Ці неподільні 14 днів не обов’язково мають бути використані першими. Тобто, якщо відпустка — 24 календарні дні, то законний варіант спочатку використати 10 календарних днів відпустки, наприклад, по одному — два дні, а потім — неподільні 14.

Щорічну відпустку надають на підставі графіка відпусток. Але в цей графік завжди можна внести зміни. Наприклад, якщо відпустка в цей період не запланована, але працівник хоче, а роботодавець не заперечує.

Працівник пише заяву з проханням надати щорічну відпустку (її частину) поза графіком. Роботодавець вносить зміни в графік відпусток, видає наказ про відпустку і ознайомлює з ним працівника.

Термін виплати відпускних — за 3 календарних дні до початку відпустки.

Якщо роботодавець не встигає здійснити виплату? Відповідно до п. 2 ст. 7 Конвенції про оплачувані відпустки від 24.06.1970 р. № 132, ратифікованої Законом України від 29.05.2001 р. № 2481-III, відпускні виплачуються працівникові до відпустки, якщо інше не передбачено в угоді між працівником і роботодавцем.

Працівник у заяві може обумовити бажаний термін отримання відпускних.

Формулювання може бути таким: «Прошу виплатити суму відпускних, що належить мені, в найближчий термін, установлений для виплати зарплати/авансу».

Примусово відправити працівника у відпустку за свій рахунок роботодавець не може.

Режим доступу: http://kr.dsp.gov.ua/index.php/5638-ma14-01-20

Велика Палата Верховного Суду відступила від попередніх правових позицій  Верховного Суду у питанні продовження щорічної відпустки у разі тимчасової непрацездатності працівника, що припадає на період такої відпустки.

ВП ВС вважає, що продовження щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, що настала під час відпустки, відбувається автоматично. Вказані дії є обов’язком роботодавця, для виконання яких достатньо отримати від працівника повідомлення про тимчасову непрацездатність, засвідчену у встановленому порядку (тобто про наявність листа непрацездатності), незалежно від того, чи подав працівник відповідну заяву.

Відсутність заяви від працівника про продовження відпустки не може скасувати законодавчо встановлений обов’язок роботодавця продовжити відпустку на дні тимчасової непрацездатності. Така обставина не може бути вирішальною підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за прогул без поважних причин.

Суд дійшов висновку, що працівник, який належним чином повідомив роботодавця про волевиявлення щодо продовження відпустки на період, що йде безпосередньо за днем припинення тимчасової непрацездатності, про наявність листка непрацездатності чи надав останньому листок непрацездатності, скористався своїм правом на продовження щорічної відпустки.

За відсутності у роботодавця можливості продовжити відпустку він може скористатися своїм правом і відкликати працівника з відпустки, якщо для цього існують законодавчо встановлені підстави.

Таким чином ВП ВС відступила від правової позиції, висловленої у постановах: КАС/ВС від 18.07.2018 р. у справі № 223/558/15-а та від 28.04.2020 р. у справі № 200/2166/19-а; КЦС/ВС від 26.09.2018 р. у справі № 289/51/16-ц та від 21.08.2019 р. у справі № 466/4738/18; ВС від 13.09.2017 р. у справі № 6-1412цс17.

Постанова ВП ВС у справі № 712/9213/18.

До Державної податкової служби звернулась юридична особа, яка поцікавилась, чи має право виплатити учасникам дивіденди за прибутковий 2019 рік, з огляду на те, що попередні 2014 — 2018 роки були збитковими.

ДПС у відповіді на запит відзначила, що питання щодо розподілу чистого прибутку товариства та прийняття рішення про виплату дивідендів у товариства з обмеженою відповідальністю належать до компетенції загальних зборів учасників.

У якості висновку було вказано, що нарахування дивідендів дозволяється лише в тому випадку, коли за даними бухгалтерського обліку звітного періоду отримано прибуток.

Також відзначено було, що в ПКУ не передбачено застосування штрафних/фінансових санкцій за виплату дивідендів за результатами звітного року (2019) у разі отримання прибутку за наявності неперекритих збитків минулих років (2014 — 2018 роки), що перевищують прибуток поточного року (2019 рік), за який сплачуються дивіденди.

Джерело: ІПК № 4874/ІПК/99-00-05-05-02-06

При укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.

Суб’єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Суб’єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об’єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об’єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніше як за два місяці до їх запровадження або зміни.

У зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці – систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших – працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Таким чином, зміна умов оплати праці можлива за умови змін в організації виробництва і праці та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності – з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Необхідно враховувати також те, що зміна систем та розмірів оплати праці є зміною істотних умов праці, яка потребує повідомлення працівників не пізніше ніж за два місяці, а також надає право працівнику припинити трудові відносини на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП з виплатою вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо він не погоджується на продовження роботи з новими умовами оплати праці.

Режим доступу: https://dsp.gov.ua/faq/chy-mozhut-buty-zmineni-umovy-oplaty-pratsi-u-zv-iazku-iz-zmenshenniam-obsiahiv-vyrobnytstva-pid-chas-karantynu/

Цього дня набирає чинності  стаття 30 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», основною вимогою якої є використання української мови під час обслуговування споживачів.

Зазначені норми закону стосуються усіх громадян України, а також суб’єктів господарювання усіх форм власності, які здійснюють обслуговування споживачів.

Як раніше повідомив уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, на прохання клієнта його персональне обслуговування у супермаркеті та в інтернет-магазині, у кав’ярні, банку, на АЗС, в аптеці чи бібліотеці тощо може здійснюватися іншою мовою.

У разі порушення прав на отримання інформації та послуг українською мовою необхідно звертатися до мовного омбудсмена.

Режим доступу: https://dn.gov.ua/ua/news/z-16-sichnya-sfera-obslugovuvannya-perehodit-na-ukrayinsku-movu