Месяц: Июль 2020

Конституційний Суд України визнав неконституційними положення частини 3 статті 307 Кримінального процесуального кодексу України. Відповідне рішення № 4-р(II)/2020 ухвалено 17.06.2020.

КСУ дійшов висновку, що реалізація конституційного права на судовий захист передбачає можливе оскарження в суді рішень і дій (бездіяльності) державних органів. Тому законодавець при встановленні системи судоустрою, процедури оскарження, підстав для скасування або зміни судових рішень судами вищих інстанцій має виходити з конституційних принципів і цінностей та відповідних міжнародних зобов’язань України, зокрема щодо ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина.

На переконання Конституційного Суду, право на судовий захист як гарантія захисту та поновлення системи прав і свобод знаходить вияв, коли через бездіяльність державних органів особа позбавлена доступу до суду. Звертаючись до уповноважених державних органів із заявою, повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, особа очікує на захист своїх охоронюваних прав, свобод та законних інтересів. Відтак, брак судових гарантій у питанні початку кримінального провадження перешкоджає захисту її порушених прав, що закріплені у статті 55 Конституції України.

Обсяг судового контролю за бездіяльністю слідчого чи прокурора у зв’язку з невнесенням відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання відповідної заяви має забезпечити особі можливість ініціювати початок кримінального провадження, а отже, надати їй реальний доступ до судового захисту.

КСУ постановив, що положення частини третьої статті 307 Кримінального процесуального кодексу України є обмеженням конституційного права на судовий захист стосовно гарантій на апеляційний перегляд справи, а отже, суперечать положенням частин першої, другої статті 3, частини першої статті 8, частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України.

Визнані неконституційними положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

З 01 липня 2020 року набирає чинності Закон № 2617-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», яким, зокрема, вносяться зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу.

Відповідно до Закону керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного або іншого сп’яніння стане кримінальним проступком, яке не несе великої суспільної небезпеки і за вчинення якого передбачене менш суворе покарання, ніж за злочин.

1. Кримінальний кодекс доповнюється статтею 286-1, згідно з якою:

Керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, або відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження медичного освідування на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а так само вживання водієм транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди за його участю алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного освідування з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого медичного освідування караються штрафом від однієї тисячі (17000 грн.) до двох тисяч (34000 грн.) НМДГ з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

2. Крім того, стаття 130 КУпАП викладається в редакції, відповідно до якої:

Керування річковими, морськими або маломірними суднами судноводіями в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само передача керування судном особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а також відмова осіб, які керують річковими, морськими або маломірними суднами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі (17000 грн.) НМДГ або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, з позбавленням права керування всіма видами плавучих засобів на строк від одного до трьох років.

Такі дії, вчинені особами, які не мають права керування річковими, морськими або маломірними суднами, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі п’ятисот (25500 грн.) НМДГ або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.

Уживання судноводієм після аварійної події за його участю алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як судно було зупинено на вимогу поліцейського або іншої уповноваженої законом посадової особи до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду, тягне за собою накладення штрафу на судноводіїв у розмірі однієї тисячі двохсот (20400 грн.) НМДГ з позбавленням права керування всіма видами плавучих засобів на три роки.

Законом № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» внесено зміни до порядку реєстрації, перереєстрації та анулювання реєстрації платників ПДВ, встановленого статтями 183 та 184 Податкового кодексу.

Передбачено, зокрема:

— новостворені суб’єкти господарювання зможуть заявити про своє бажання добровільно зареєструватися як платник ПДВ без подання реєстраційної заяви під час державної реєстрації створення юридичної особи або державної реєстрації фізичної особи — підприємця;

— єдиним способом подання реєстраційної заяви платника ПДВ до контролюючого органу (для обов’язкової, добровільної реєстрації та перереєстрації) є спосіб подання заяви засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог законів «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги»

— збільшено час для подання суб’єктами господарювання реєстраційних заяв для добровільної реєстрації платниками ПДВ та у разі обрання або переходу на спрощену систему оподаткування, зміни ставки єдиного податку — не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку податкового періоду, з якого такі особи вважатимуться платниками ПДВ (замість 20 календарних днів);

— перереєстрація не передбачається у випадках зміни суб’єктом господарювання місцезнаходження (місця проживання), а перереєстрація у зв’язку зі зміною найменування (крім перетворення) (П. І. Б.) платника ПДВ, який включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, здійснюється контролюючим органом без подання заяви платником ПДВ;

— анулювання реєстрації проводитиметься контролюючим органом автоматично на підставі відомостей про державну реєстрацію припинення юридичної особи (крім перетворення) або підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця, отриманих згідно із Законом «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань», або за даними реєстру платників єдиного податку про застосування суб’єктом господарювання спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати ПДВ;

— у разі перетворення юридичної особи — платника податку проводиться перереєстрація платника ПДВ. Якщо особа, утворена шляхом перетворення, не подала у встановлений строк заяви для перереєстрації, її реєстрація платником податку анулюється відповідно до ст. 184 Кодексу.

17 червня Верховною Радою в другому читанні та в цілому прийнято Закон (проект № 2280) «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо планування використання земель».

Законом врегульовуються питання встановлення меж громад; комплексного просторового планування територій громад, що скасовує необхідність розроблення декількох, споріднених за змістом, видів містобудівної документації та документації із землеустрою; унормування питань, пов’язаних із її затвердженням; нормування формування електронної картографічної основи для планування території; забезпечення реального зв’язку програм соціально-економічного розвитку із документацією із просторового планування, а також створення прозорого та неконфліктного механізму врахування громадських та приватних інтересів через прозорі громадські обговорення.

Передбачено:

зміну цільового призначення землекористувачем земельних ділянок державної та комунальної власності у разі наявності будівлі, що перебуває у приватній власності землекористувача, а також у разі зміни цільового призначення земельних ділянок двох категорій, — земель житлової та громадської забудови та земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

коригування функціональних зон, встановлених старими генеральними планами населених пунктів, за допомогою детальних планів території, за винятком території парків, скверів, лісів і прибережних захисних смуг;

створення органами містобудування та архітектури служби замовника містобудівної документації;

зміну цільового призначення особливо цінних земель для розміщення об’єктів промисловості;

збереження існуючого порядку визначення зон охорони пам’яток культурної спадщини (за відповідною науково-проектною документацією).

16 червня 2020 прийнято Закон (проект № 2335) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства».

Законом встановлюється процедура визнання особою без громадянства, що надалі надасть змогу для таких осіб законно перебувати на території України; отримати документ, що посвідчує їх особу та підтверджує законність проживання на території України — посвідку на тимчасове проживання та посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, а за умови проживання на території України у зазначеному статусі понад 2 роки — отримати дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання.

16 червня 2020 року прийнято Закон (проект № 3297) «Про внесення змін до Господарського кодексу України і Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19».

У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов’язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов’язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Законом «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» № 466-ІХ внесено зміни до Податкового кодексу, відповідно до яких з 01 січня 2021 року запроваджується Єдиний реєстр податкових повідомлень-рішень контролюючих органів, надісланих (вручених) платникам податків.

У Реєстрі міститиметься інформація про:

— дати складання, надіслання (вручення) та отримання платником податків податкового повідомлення-рішення;

— дату відкликання або зміни податкового повідомлення-рішення;

— дати настання граничного строку сплати грошового зобов’язання, визначені у них суми (нарахування/зменшення) грошового зобов’язання, зменшення суми бюджетного відшкодування, від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість, стан їх узгодження та терміни сплати;

— інформація про виникнення податкового боргу платника податків, дату та номер податкової вимоги;

— оскарження податкового повідомлення-рішення в адміністративному або судовому порядку.