Постановою КМУ № 219 від 15.04.2015 року були внесені зміни до Порядку надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним, затвердженого Постановою КМУ від 2 серпня 2000 р. №1192 (далі – Порядок)
Зміни передбачають обмін інформацією між органами соціального захисту населення та органами охорони здоров’я стосовно інвалідів внаслідок психічного розладу, які перебувають на лікуванні більше календарного місяця і по догляду за якими призначається щомісячна грошова допомога.
Крім цього, для призначення допомоги має надаватися копія довідки МСЕК, виданої інваліду, – для визначення групи та терміну встановлення інвалідності. Порядок встановлює 10-денний термін, протягом якого отримувачі допомоги мають інформувати органи соціального захисту населення про зміну права на отримання цієї допомоги.
Месяц: Май 2018
15.04.2015 року Верховний Суд України розглянув справу № 6-55цс15 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання договору оренди земельної ділянки поновленим та зобов’язання вчинити дії щодо укладення додаткової угоди
За результатами розгляду даної справи Верховний Суд України висловив наступну правову позиції.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Звертаючись до суду з позовом про захист свого порушеного права на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, ПП «Таврія» посилалось на невизнання орендодавцем його права, передбаченого статтею 33 Закону України «Про оренду землі», унаслідок чого останнім було укладено договір оренди цієї самої земельної ділянки з іншим орендарем.
Так, у частинах першій – п’ятій статті 33 цього Закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов’язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов’язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.
Реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.
Отже, з огляду на загальні засади цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (статті 3, 12–15, 20 ЦК України; статті 3–5, 11, 15, 31 ЦПК України) Верховний Суд України дійшов до висновку про те, що в разі невизнання орендодавцем права орендаря, передбаченого статтею 33 Закону України «Про оренду землі», на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк таке право підлягає захисту судом за позовом орендаря шляхом визнання недійсним договору оренди цієї самої земельної ділянки, укладеного орендодавцем з іншим орендарем, на підставі пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України.
15.04.2015 року Верховний Суд України розглянув справу № 6-46цс15 про звернення стягнення на предмет іпотеки
За результатами розгляду даної справи Верховний Суд України висловив наступну правову позиції.
Частиною першою статті 33 та статті 39 ЗУ «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з пунктом 1 статті 1 ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа якого не перевищує 140 м2 для квартири та 250 м2 для житлового будинку.
За змістом статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року
№ 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Статтею 3 ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що зазначений Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає в бухгалтерському та (або) податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.
В цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов’язання, а є відстроченням виконання певних обов’язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.
Встановлений ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов’язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
З огляду на вищезазначене норми ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто після ухвалення рішення суду першої інстанції, самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
16.04.2015 року набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до ст. 39 ЗУ «Про здійснення державних закупівель»
Даний закон передбачає, що переговорна процедура закупівлі застосовується замовником як виняток, також у разі нагальної потреби у здійсненні закупівлі у зв’язку з виникненням особливих обставин, які унеможливлюють дотримання замовниками — відповідними місцевими державними адміністраціями, визначеними Кабінетом Міністрів України, — строків для проведення процедур конкурсних торгів для закупівлі робіт (товарів, послуг) для будівництва інженерних споруд з метою зміцнення обороноздатності держави в особливий період.
Закон втрачає чинність 1 серпня 2015 року.
17.04.2015 року у Верховній Раді України зареєстрований проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення застосування запобіжних заходів за вчинення корупційних злочинів» № 2654
Зміни передбачають, що запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів передбачених частиною п’ятою статті 191 КК України Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, якщо дії передбачені даною статтею вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою (у випадку вчинення злочину шляхом зловживання службовим становищем) та частиною четвертою статті 368 КК України Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою, якщо предметом даного діяння була неправомірна вигода в особливо великому розмірі, або дане діяння вчинене службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище.
Крім цього, проект Закону передбачає, що за визначені Кримінальним кодексом України корупційні злочини, крім перелічених у частині п’ятій статті 176 цього Кодексу, застава призначається у десятикратному розмірі неправомірної вигоди або вартості одержаного злочинним шляхом майна. Якщо цей розмір буде меншим ніж верхня межа застави для злочинів відповідної тяжкості, розмір застави визначається на загальних підставах.
20.04.2015 року у Верховній Раді України зареєстрований Проект Закону «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо відповідальності службових осіб, які займають особливо відповідальне становище)» №2675
Даниим Законопроектом пропонується доповнити Кримінальний кодекс України новою статтею 364-2 , яка передбачає відповідальність за Зловживання владою службовими особами, які займають особливо відповідальне становище.
Частиною 1 даної статті встановлюється, що видання службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, нормативно-правових актів, а також внесення такою особою в порядку законодавчої ініціативи нормативно-правових актів, які у процесі здійснення законопроектної роботи набули чинності, якщо їх дія спричинила важкі наслідки для Державного бюджету України і бюджетної системи України, системи оподаткування, засад створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, основ соціального захисту, прав і свобод громадян, а також була спрямована на протиправне надання переваг окремим промислово-фінансовим групам чи юридичним або фізичним особам,- карається позбавленням волі на строк від восьми до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
20.04.2015 року у Верховній Раді України зареєстрований проект Закону «Про внесення зміни до статті 16 Закону України «Про ціни і ціноутворення» щодо участі організацій громадянського суспільства у державному регулюванні цін»
Даним проектом Закону планується доповнити частиною 3 статті 16 Закону України «Про ціни і ціноутворення» такого змісту: «Уповноважені органи, які здійснюють державний контроль (нагляд) за дотриманням суб’єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін та державне спостереження у сфері ціноутворення, у своїй діяльності взаємодіють із професійними спілками, організаціями захисту прав споживачів та іншими громадськими організаціями».
21.04.2015 року Мінсоцполітики на Урядовому порталі розмістило інформацію з приводу призначення субсидій сім‘ям, члени якої не проживають за адресою реєстрації
Згідно даної інформації, у разі, якщо людина зареєстрована, але не проживає за адресою реєстрації, то їй доцільно підтвердити факт свого перебування за іншою адресою.
Це може бути документ, який підтверджує місце перебування особи в іншій адміністративно-територіальній одиниці у зв’язку з роботою, лікуванням, навчанням, тривалим відрядженням, відбуванням покарання тощо.
У такому разі доходи і витрати цієї людини не будуть враховуватися при розгляді й ухваленні рішення про надання її сім’ї субсидії.
21.04.2015 року Верховна Рада України прийняла за основу проект Закону про внесення змін до законів України «Про охорону дитинства» та «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо державної підтримки учасників антитерористичної операції та їх дітей з метою здобуття освіти
Законопроект передбачає державну цільову підтримку для здобуття професійно-технічної та вищої освіти військовослужбовцям (резервістам, військовозобов’язаним) та працівникам Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції та їх дітям.
Порядок надання такої підтримки має визначатись Кабінетом Міністрів України.
19.05.2015 Закон передано на підпис Президента.
21.04.2015 року прийнято у першому читанні Проект Закону про внесення змін до Кодексу законів про працю України (щодо випробування при прийнятті на роботу) від 26.12.2014 р. №1639
Законопроектом пропонується розширити перелік осіб, для яких не встановлюється випробування при прийнятті на роботу, включивши до нього: обраних на посаду; переможців конкурсного відбору на заміщення вакантної посади; осіб, які пройшли стажування під час прийняття на роботу з відривом від основної роботи; вагітних жінок, працівників із сімейними обов’язками, які мають дітей віком до трьох років; осіб, із якими укладається строковий трудовий договір.
Крім цього, змінами передбачається, що до строку випробування не зараховуються дні, коли працівник фактично не працював, незалежно від причин.
У разі встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі, він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні, без виплати вихідної допомоги.
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом і у випадку незадовільного результату випробування.
