Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті повідомила, що наразі розглядається питання щодо передачі повноважень з видачі ліцензійних карток, що додаються до ліцензій на провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та небезпечних вантажів, до територіальних органів
Реалізація найближчим часом запропонованих змін направлена на спрощення видачі зазначених ліцензійних карток для автомобільних перевізників.
Одночасно варто зазначити, що враховуючи технічну складність процедури передачі таких повноважень, реалізація цього рішення займе певний час. Про початок видачі ліцензійних карток територіальними органами буде повідомлено додатково на офіційному веб-сайті Укртрансінспекції.
Звертаємо увагу, що видача ліцензійних карток суб’єктам господарювання, які зареєстровані у Донецькій, Луганській, Київській областях та м. Києві, буде здійснюватись в апараті Укртрансінспекції, за адресою: м.Київ, проспект Перемоги, 57.
Адреси інших територіальних органів Укртрансінспекції розміщені на офіційному веб-сайті в розділі «Структура інспекції».
Джерело: http://www.mtu.gov.ua/uk/news/48369.html
Месяц: Май 2018
29 березня 2015 року, за винятком окремих положень, які набирають чинності з 27 лютого 2015 року набирає чинності Закон України "Про забезпечення права на справедливий суд" № 192-VIII від 12.02.2015
Зокрема, внесені зміни у положення процесуального законодавства, що стосуються обов’язковості судових рішень Верховного Суду України
Тепер висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має лише враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд матиме право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Нагадаємо, що до набрання чинності Законом № 192-VIII від 12.02.2015 рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, було обов’язковим для всіх судів України. Суди зобов’язувались приводити свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Крім того, розширено перелік підстав для подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.
Згідно пояснювальної записки до законопроекту його прийняття сприятиме забезпеченню права на справедливий суд, відновленню довіри громадян до судової системи, посиленню авторитету судової влади, удосконаленню роботи судової системи та функціонуванню її органів. Очищення судової системи від осіб, що не відповідають критеріям професійності, сприятиме підвищенню неупередженості, законності та справедливості правосуддя.
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=53217
31.03.2015 року у Верховній Раді України зареєстрований проект Закону Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України щодо повноважень Верховного Суду України приймати окремі ухвали
Даний законопроект передбачає внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України, в частині доповнення його статтею 244-3 Окрема ухвала Верховного Суду України. Статтею 244-3 КАС України передбачатиметься, що Верховний Суд України, виявивши під час перегляду справи допущення грубого порушення закону під час здійснення судочинства суддями судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій або при виконанні своїх управлінських функцій суб’єктами владних повноважень, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідно до Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України чи до вищестоящого суб’єкта владних повноважень для розгляду питання відповідальності винної особи, вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли зазначеному порушенню закону.
01.04.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (02.03.2015, Закон № 213)
Закон передбачає внесення змін до наступних нормативно-правових актів: ЗУ «Про прокуратуру», ЗУ «Про пенсійне забезпечення», ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», ЗУ «Про державну службу», ЗУ «про судову експертизу», ЗУ «Про наукову та науково-технічну діяльність», ЗУ «Про національний банк», ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування», ЗУ «Про статус народного депутата», ЗУ «Про дипломатичну службу», ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ЗУ «Про Кабінет Міністрів України», ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» та ін.
Внесені зміни обмежують пенсії працівників, зокрема, тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року:
у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються;
у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на інших посадах/роботах пенсії, призначені відповідно до цього Закону, розмір яких перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Крім цього, зміни передбачають поступове підвищення на 5 років пенсійного віку для жінок, які мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах та пенсії за вислугу років. Страховий стаж, необхідний для призначення таких пенсій також підвищено на 5 років, як для жінок, так і для чоловіків. Стаж вислуги років збільшено на 5 років для окремих категорій працівників.
Верховний Суд України у Постанові від 01.04.2015 р. по справі № 6-37цс15 виклав наступну правову позицію
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до вимог статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Виходячи з положень частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Звернення до суду з вимогою про повернення всіх сум за договором позики у зв’язку з порушенням умов договору є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов’язань.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі прострочення виконання грошового зобов’язання за договором позики, позикодавець вправі вимагати від позичальника сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення згідно статті 625 ЦК України.
Крім того позикодавець має право отримати проценти від суми позики, згідно статті 1048 ЦК України, які нараховуються за період з дати отримання коштів позичальником по день повернення позики, якщо інше не було встановлено укладеним між сторонами договором.
Факт повернення суми позики до звернення позивача до суду, але з порушенням встановленого договором позики строку повернення, не звільняє боржника від відповідальності, передбаченої статтями 625, 1048 ЦК України.
На засіданні судової палати у цивільних та адміністративних справах ВСУ 01.04.2015 р. розглянуто справу № 6-40цс15 про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди
ВСУ сформульована наступна правова позиція.
Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами першою та третьою статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов’язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України не є обов’язком роботодавця.
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов’язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов’язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов’язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з’явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
05.02.2015 року Верховна Рада України прийняла в цілому Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України. Закон був підписаний Президентом 02.04.2015 року
З прийняттям даного Закону зміни вносяться до ЗУ «Про кінематографію», ЗУ «Про телебачення і радіомовлення».
Зміни передбачають заборону розповсюдження та демонстрування фільмів за наявності у ньому матеріалів (висловлювань, дій тощо), які пропагують війну, насильство, жорстокість, фашизм і неофашизм, спрямовані на ліквідацію незалежності України, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, приниження нації, неповагу до національних і релігійних святинь, приниження особистості, що пропагують невігластво, неповагу до батьків, а також наркоманію, токсикоманію, алкоголізм та інші шкідливі звички; фільми порнографічного характеру, що підтверджується висновком експертної комісії з питань розповсюдження і демонстрування фільмів, також, якщо одним з учасників фільму є фізична особа, включена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненому в установленому порядку.
Законом забороняється розповсюдження і демонстрування фільмів, виготовлених після 1 серпня 1991 року, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, що створюють позитивний образ працівників держави-агресора, працівників радянських органів державної безпеки, виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України, а також забороняється трансляція (демонстрування шляхом показу каналами мовлення) фільмів, вироблених після 1 січня 2004 року фізичними та юридичними особами держави-агресора.
Фільм вважається таким, що містить популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, що створює позитивний образ працівників держави-агресора, працівників радянських органів державної безпеки, виправдовує чи визнає правомірною окупацію території України, якщо в ньому наявна принаймні одна з таких ознак:
серед позитивних героїв фільму є співробітники (у тому числі колишні або позаштатні) органів держави-агресора, радянських органів безпеки;
сюжет фільму безпосередньо або опосередковано пов’язаний з діяльністю органів держави-агресора, радянських органів безпеки, і ця діяльність представлена у фільмі як позитивна;
у сюжеті фільму безпосередньо або опосередковано заперечується або ставиться під сумнів територіальна цілісність України, виправдовується або подається в позитивному світлі окупація території України, акти агресії з боку інших держав, розв’язування війни, пропагується винятковість, зверхність або неповноцінність осіб за ознаками їх релігійних переконань, належності до певної нації або раси, статі, майнового стану, соціального походження.
Закон набирає чинності 04 червня 2015 року.
02.04.2015 року у Верховній Раді України зареєстровано проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення порядку забезпечення охорони нотаріальної таємниці»
Даний проект Закону передбачає зміни до Цивільного процесуального кодексу Країни, Кримінального процесуального кодексу України та ЗУ «Про нотаріат».
Зміни до ЦПК України передбачають, що справи про розкриття інформації, що містить нотаріальну таємницю мають розглядатись в порядку окремого провадження. У зв’язку з цим ЦПК України планується доповнити новою главою, яка передбачатиме підсудність таких справ, зміст заяви про розкриття нотаріусом інформації, яка містить нотаріальну таємницю, розгляд справи та рішення суду.
Передбачені даним Законом зміни до КПК України стосуються розширення кола осіб, які не можуть бути допитані як свідки. Передбачається, що не можуть бути допитані як свідки не лише нотаріуси, а також інші особи, які згідно закону зобов’язані дотримуватися нотаріальної таємниці.
Крім цього, Законопроект передбачає, що під час досудового розслідування може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю.
З 1 липня 2015 підлягає ліцензуванню діяльність з виробництва, імпорту, експорту, оптової та/або роздрібної торгівлі пивом на загальних підставах, передбачених для алкогольних напоїв
З приводу цього 02.04.2015 року Державна фіскальна служба України надала своє роз’яснення (http://kyiv.sfs.gov.ua/okremi-storinki/arhiv1/199873.html)
Отримання окремої ліцензії на виробництво, імпорт, експорт, оптову або роздрібну торгівлю пивом за наявності у суб’єкта господарювання ліцензії на виробництво, імпорт, експорт, оптову або роздрібну торгівлю алкогольними напоями законодавством не передбачено.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо уточнення повноважень нотаріусів та особливостей реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення», який набрав чинності 25 березня 2015 року уповноважено нотаріусів здійснювати функції державного реєстратора прав на нерухоме майно
Нотаріусу надано можливість проводити державну реєстрацію:
речових прав, похідних від права власності, на земельні ділянки сільськогосподарського призначення незалежно від нотаріального посвідчення договору, на підставі якого виникає таке право;
права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яке виникло та оформлено в установленому порядку до 01 січня 2013 року, одночасно з державною реєстрацією похідного від нього речового права на таку земельну ділянку.
Частиною першою статті 4² Закону встановлено норму щодо одночасності державної реєстрації похідного речового права та права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яке виникло та оформлено в установленому порядку до 01 січня 2013 року (крім випадків, коли право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), на підставі заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поданої власником чи набувачем відповідного похідного права або уповноваженою ними особою, з урахуванням положень статті 16 Закону.
Особа подає одну заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо іншого речового права).
При цьому державним реєстратором або нотаріусом формуються 2 заяви: про державну реєстрацію права власності та про державну реєстрацію іншого речового права.
Міністерство юстиції України звертає увагу, що у зв’язку з поданням однієї заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо іншого речового права) заявник сплачує лише за послуги з державної реєстрації іншого речового права.
Відповідно до ч.2 ст.4² Закону, проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення у разі подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень набувачем похідного речового права на таку земельну ділянку (орендарем чи іншим користувачем) без подання заявником документа, на підставі якого виникло право власності, в порядку, встановленому пунктом 8¹ частини другої статті 9 Закону, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку у Державному земельному кадастрі та до моменту автоматизованого перенесення до Державного реєстру прав записів (відомостей) про речові права та обтяження на земельні ділянки з Державного реєстру земель.
Тобто, державний реєстратор або нотаріус відповідно до підпункту 8¹ частини другої статті 9 Закону, одержує від територіальних органів земельних ресурсів інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для проведення державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку, шляхом направлення запиту до Державного земельного кадастру та використовує отриману інформацію для державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Запит не направляється, якщо заявником разом з документами, необхідними для проведення державної реєстрації похідного речового права на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, подається документ, що підтверджує виникнення права власності на відповідну земельну ділянку та/або витяг з Державного земельного кадастру, в якому міститься вся інформація, необхідна для проведення державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Після цього приймається рішення щодо державної реєстрації іншого речового права відповідно до поданої заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо іншого речового права). За результатами проведення такої державної реєстрації прав на земельні ділянки формується витяг.
Під час проведення державної реєстрації права власності та похідного від нього речового права на земельну ділянку державний реєстратор або нотаріус оформляє примірник витягу для кожної із заінтересованих осіб, за якими проведено державну реєстрацію прав.
Міністерство юстиції України звертає увагу на те, що положення статті 4² Закону не стосуються порядку державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на земельні ділянки, які сформовані із земель державної чи комунальної власності, з одночасною державною реєстрацією похідного від права власності речового права на таку земельну ділянку, оскільки особливості її проведення у цьому випадку врегульовані статтею 4¹ Закону.
